А без долі біле личко - Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі.
Як тополя, .стала в полі При битій дорозі; Як роса та до схід сонця, Покапали сльози,
Сіло сонце, з-за діброви Небо червоніє;
Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють, Понад шляхом, щирицею, Ховрашки гуляють. Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого - щастя, кого - сльози, Все нічка покрила.
Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю. Утомилась заверюха, Де-де позіхає;
Бачить - ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє.
Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять. У яру гребля, верби в ряд, Ставок під кригою в неволі І ополонка - воду брать... Мов покотьоло- червоніє, Крізь хмару - сонце зайнялось. Надувся вітер; як повіє - Нема нічого: скрізь біліє... Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха. По лісу завило; Як те море, біле поле Снігом покотилось.
Гол.герої: -князб Ігор, Святослав і Всеволод; -Ярославна (дружина Ігоря); -половці Овлур, Гзак і Кончак.
У творі розказується про похід князя Ігора з братом Всеволодом проти половців,незважаючі на лихі віщування(затемнення сонця,буревій природи).В другий бій Ігор отримав поразку.Згодом йому сниться "мутний ",недобрий сон Він зібрав бояр, щоб вони розтлумачили йому значення цього сну. Тоді Святослав виголошує своє «золоте слово» .В 4 частині розповідається про плач Ярославни і про втечу Ігоря за до Овлура . В 5 епізоджі розповідається про погоню за Ігорем і про його благополучне прибуття в Київ. Завершує поему автор словами величання руських князів
Черешні та вишні;
А без долі біле личко -
Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер,
Рве всякий по волі.
Як тополя, .стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози,
Сіло сонце, з-за діброви
Небо червоніє;
Кричать сови, спить діброва,
Зіроньки сіяють,
Понад шляхом, щирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого - щастя, кого - сльози,
Все нічка покрила.
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю.
Утомилась заверюха,
Де-де позіхає;
Бачить - ліс чорніє,
А під лісом, край дороги,
Либонь, курінь мріє.
Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби в ряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка - воду брать...
Мов покотьоло- червоніє,
Крізь хмару - сонце зайнялось.
Надувся вітер; як повіє -
Нема нічого: скрізь біліє...
Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.
-князб Ігор, Святослав і Всеволод;
-Ярославна (дружина Ігоря);
-половці Овлур, Гзак і Кончак.
У творі розказується про похід князя Ігора з братом Всеволодом проти половців,незважаючі на лихі віщування(затемнення сонця,буревій природи).В другий бій Ігор отримав поразку.Згодом йому сниться "мутний ",недобрий сон Він зібрав бояр, щоб вони розтлумачили йому значення цього сну. Тоді Святослав виголошує своє «золоте слово» .В 4 частині розповідається про плач Ярославни і про втечу Ігоря за до Овлура . В 5 епізоджі розповідається про погоню за Ігорем і про його благополучне прибуття в Київ. Завершує поему автор словами величання руських князів