Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу.
Тому що, по-перше, Федько не хотів стрибати по крижинам. Це йому запропонував Толя. Він тільки хотів принижити Федька перед іншими хлопцями. Він вважав, це легко. Але виявилось, що замість того, щоб провалитись під лід Федько перейшов туди й назад. І хлопці у захваті раділи за ньго. По-друге,Толю ніхто не звав. Він із за цікавості пішов за ними. І потрапив у біду. А по-третє, Толю Федько, а він його ні. Це щераз показує нам, який Толя, а який Федько. І хто винен у тій пригоді.
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу.
Я вважаю, що у пригоді на річці винен Толик.
Тому що, по-перше, Федько не хотів стрибати по крижинам. Це йому запропонував Толя. Він тільки хотів принижити Федька перед іншими хлопцями. Він вважав, це легко. Але виявилось, що замість того, щоб провалитись під лід Федько перейшов туди й назад. І хлопці у захваті раділи за ньго. По-друге,Толю ніхто не звав. Він із за цікавості пішов за ними. І потрапив у біду. А по-третє, Толю Федько, а він його ні. Це щераз показує нам, який Толя, а який Федько. І хто винен у тій пригоді.