На початку твору, Чіпка – широкоплечий 20-рiчний парубок, з карими очима, довгобразим лицем, одягнений у бiлу вишивану сорочку та просту свиту. На головi в нього висока решетилiвська шапка. Чiпка виріс у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом зовсім не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнав багатiй Бородай, вiн “понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяїна й робiтника…” Великою силою емоцiйної наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми Чiпки в зв’язку з несправедливим вiдбиранням землi. Рiзкi переходи вiд сподiвань жити щасливо до гiрких розпачливих настроїв, до болiсних думок про кривду, що “заснувала цiлий свiт”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чiпки, коли за право працювати на своїй землi чиновник з цинiчною вiдвертiстю вимагали хабара. Саме в цю мить Чiпка втратив не лише ниву, а й вiру в справедливiсть. У його серцi знову закипiла ненависть, але, на жаль, не тiльки до гнобителiв та їх прислужникiв, а до всiх людей. Своє горе, чорну безнадiю Чiпка починає топити в чарцi. А вiд пиятики вже прямий крок до грабунку. В романi глибоко вмотивовуються злочиннi дiї парубка. Болi змученої душi, кричуща соцiальна несправедливiсть – ось що штовхнуло вчорашнього хлiбороба, щасливого своєю працею, на шлях грабiжництва. Чiпка вважає цi вчинки вiдбиранням свого ж добра, рiвнянням багатiїв з бiдняками. На якийсь час, зокрема пiд впливом лихого “товариства” Чiпка опустився на саме дно життя, гiрко образив своїми вчинками матiр. Проте добре в його натурi змогло взяти верх, змогло перемогти. Вiн знайшов у собi сили перепросити матiр, повернути її в рiдну хату. Одружившись з Галею, Чiпка нiжно любить її, поважає матiр, ревно працює в господарствi, щиро й безкорисливо допомагає всiм, хто звертається до нього за пiдтримкою. Його “сувора натура, загартована давнiм злиденним життям, м’якшала: вiн тепер соромив свого давнього безпуття, тiєї кривої стежки, якою вiн думав дiйти до щастя”. Коли пiшли розмови про земство, про вибори гласних, Чiпка, незважаючи на те, що становий Дмитренко радив вибирати панiв, закликає громаду захищати свої iнтереси, “а не даватись знову панам у руки”. Чiпка видiлявся громадянською мужнiстю, прагненням вiдстоювати права трудящих. Тому селяни обрали його членом повiтової земської управи. Та пани все зробили, щоб “очистити” свої ряди вiд “мужика”, i Чiпку наказом губернатора було виведено з управи “по неблагонадежности”. Така несправедливість була останнiм поштовхом, що зламала життя правдошукача, штовхнула його на стежку слiпої помсти. Селянин вiдчув на собi, ще панська “правда” гiрше крадiжки, розбою. Не знайшовши справедливостi i вище, Чiпка став мстити без розбору, бити направо й налiво, бити наослiп. Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест, кров загублених жертв, смерть нi в чому невинних людей заплямовують Чiпку. Власне, вiн з правдошукача перетворився у звичайного злочинця.
На початку твору, Чіпка – широкоплечий 20-рiчний парубок, з карими очима, довгобразим лицем, одягнений у бiлу вишивану сорочку та просту свиту. На головi в нього висока решетилiвська шапка. Чiпка виріс у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом зовсім не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнав багатiй Бородай, вiн “понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяїна й робiтника…” Великою силою емоцiйної наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми Чiпки в зв’язку з несправедливим вiдбиранням землi. Рiзкi переходи вiд сподiвань жити щасливо до гiрких розпачливих настроїв, до болiсних думок про кривду, що “заснувала цiлий свiт”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чiпки, коли за право працювати на своїй землi чиновник з цинiчною вiдвертiстю вимагали хабара. Саме в цю мить Чiпка втратив не лише ниву, а й вiру в справедливiсть. У його серцi знову закипiла ненависть, але, на жаль, не тiльки до гнобителiв та їх прислужникiв, а до всiх людей. Своє горе, чорну безнадiю Чiпка починає топити в чарцi. А вiд пиятики вже прямий крок до грабунку. В романi глибоко вмотивовуються злочиннi дiї парубка. Болi змученої душi, кричуща соцiальна несправедливiсть – ось що штовхнуло вчорашнього хлiбороба, щасливого своєю працею, на шлях грабiжництва. Чiпка вважає цi вчинки вiдбиранням свого ж добра, рiвнянням багатiїв з бiдняками. На якийсь час, зокрема пiд впливом лихого “товариства” Чiпка опустився на саме дно життя, гiрко образив своїми вчинками матiр. Проте добре в його натурi змогло взяти верх, змогло перемогти. Вiн знайшов у собi сили перепросити матiр, повернути її в рiдну хату. Одружившись з Галею, Чiпка нiжно любить її, поважає матiр, ревно працює в господарствi, щиро й безкорисливо допомагає всiм, хто звертається до нього за пiдтримкою. Його “сувора натура, загартована давнiм злиденним життям, м’якшала: вiн тепер соромив свого давнього безпуття, тiєї кривої стежки, якою вiн думав дiйти до щастя”. Коли пiшли розмови про земство, про вибори гласних, Чiпка, незважаючи на те, що становий Дмитренко радив вибирати панiв, закликає громаду захищати свої iнтереси, “а не даватись знову панам у руки”. Чiпка видiлявся громадянською мужнiстю, прагненням вiдстоювати права трудящих. Тому селяни обрали його членом повiтової земської управи. Та пани все зробили, щоб “очистити” свої ряди вiд “мужика”, i Чiпку наказом губернатора було виведено з управи “по неблагонадежности”. Така несправедливість була останнiм поштовхом, що зламала життя правдошукача, штовхнула його на стежку слiпої помсти. Селянин вiдчув на собi, ще панська “правда” гiрше крадiжки, розбою. Не знайшовши справедливостi i вище, Чiпка став мстити без розбору, бити направо й налiво, бити наослiп. Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест, кров загублених жертв, смерть нi в чому невинних людей заплямовують Чiпку. Власне, вiн з правдошукача перетворився у звичайного злочинця.
Объяснение: