Всі події, які відбуваються у житті людини та її доля багато в чому обумовлені тими місцями, де пройшло її дитинство, де вона виросла і навчилася цінувати красу рідної землі. Та й сприйняття реальності залежить від того, де знаходиться людина. Зараз більшість наших співвітчизників вимушені жити далеко від надихаючої добрі відчуття і красивої природи – в метушливих і задушливих містах. Але кожен з нас повинен пам’ятати, що природним місцем існування наших предків були зовсім не міста, а лоно природи.Підтвердженням усього вищесказаного може бути прекрасна за своїм змістом повість В. Близнеця «Звук павутинки», в якій розповідається про пригоди маленького хлопчика з великою душею. Головний герой повісті – Льонька, який жив зі своїми батьками у невеличкому селі. На превеликий жаль, у цьому селі не було жодного однолітка Льонки, через що хлопчик був змушений сам шукати собі розваги.Звичайно ж, для будь-якої людини дуже важливо мати друзів і спілкуватися з оточуючими. Але якщо проводити багато часу на природі і навчитися її розуміти, можна знайти цікаву для себе справу навіть на самоті. Отож і Льонька вирішив цю проблему завдяки спілкуванню з природою. Він любив гуляти по двору, ходив до невеличкої річки запускати кораблики і вмів розуміти всю ту красу, яку давала йому рідна природа.Наша українська земля дуже красива в самому широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і зробив український письменник В. Нестайко у своїй захоплюючий трилогії «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак. Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української природи, яка відіграє важливу роль у романі і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу, вона не здатна на підлість і зраду.Іще одним твором, в якому яскраво замальовується мальовнича українська природа, є повість М. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера». У цій повісті мова теж йде про пригоди двох товаришів – Митька і Сергія. Ці пригоди відбуваються у селі, куди хлопчики приїхали на літній відпочинок до бабусі одного з них. Всі події повісті відбуваються в лісі та на березі чудового лісового озера. Хлопчики – мешканці великого міста і з неабияким задоволенням проводять канікули у селі. В повісті дуже багато описів природи, які автор створював з великою щирістю.Усі ці твори доводять нам, що не слід забувати, звідки ми вийшли, не слід забувати рідну природу, треба ставитися з великою пошаною до усього, що нас от очує і якомога більше бувати на природі, неважливо, з друзями чи наодинці.
Людей питай, а свій розум май. Кожному доводиться колись стикатися з чимось, чого раніше ніколи не бачив, жодного разу не робив. І тоді доводиться звертатися по до до інших людей, можливо, старших, а можливо — просто таких, хто напевне знає, як розв’язати дану проблему. Немає нічого ганебного в тому, щоб попросити поради. Тільки дуже горді, аж до бундючності, люди віддають перевагу тому, щоб зробити щось навмання, проте дуже часто вони й зазнають поразки, не впоравшись зі справою.Та не можна, отримавши пораду й використавши її, просто забути про неї. Краще запам’ятати, яким чином, завдяки чому було розв’язано проблему — тобто навчитись, як діяти, якщо вона знову трапиться. Ми завжди звертаємося по пораду до людини, думку якої поважаємо, однак ця думка є не чим іншим як знанням, котре набула колись ця людина. В усі часи глибоко вшановувалися люди, які мали великі знання, — науковці, лікарі, будівники. Прізвища найвидат-ніших з них пам’ятатимуть навіть наші нащадки, бо вони застигли в назвах вулиць, проспектів, станцій метро багатьох міст не тільки нашої, але й інших країн. Говорячи про знання, не слід забувати й про навички, які ми використовуємо в побуті: для їх набуття не потрібно закінчувати університети, та все ж і цього нас навчають батьки, бабусі й дідусі. Напевне кожна молода дівчина питала колись у своїх матусі чи бабусі, як приготувати якусь страву, а кожен хлопець одного дня питав батька чи дідуся про те, як полагодити радіоприймач.
