Про пошуки Славком свого «Я» автор розповідає: «Юлько вміє малювати, гар- но малює Юлько. Славко брався і собі. Нічого не виходило». Поясніть, чи до Беркуті в становленні характеру наслідування друга? Коли він відчув, що відшукав серед багатьох інших свою дорогу? Як це позначилося на його поведінці та характері? Свою відповідь обгрунтуйте.
Відповідь:
Природа: бузкове небо, рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори, жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш (осіннє листя), Гори над степом удалині стояли білі, Над вершечками, жовтими й зеленими (про ліс поряд), зеленісінька травиця ( у струмку), жовте листя, жовто-зелена тиша осені, жовта акація, тиха червона пісню вечорову, око червоного сонця, «Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце», червоно-сумне і велике (про сонце), сині птиці (сполохано злетіли поряд), Низькі чорні хмари (повисли над ешелоном, яким Климко повертався додому), А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків (так Климко думає про вишню, яку він хоче посадити на могилі дядька)
Про одяг і взуття: чорний черевик (про взуття солдата), жовті черевики (дід Бочонки), синій косоворотці (про одяг дід Бочонки), старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра (про одяг Климка), шкіряного картуза з білими молоточками (про картуз дядька Кирила), трояндова червона )сукня (цю святкову сукню продавала вчителька Климка), чорною хустиною (була запнута дівчина на базарі), у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі (цю хустину дівчина на базарі продавала), Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці (так одягався дядько у вихідні і святкові дні, коли вони з Климком йшли на прогулянку)
Про станцію, будинки, предмети: великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи (про нічні вогні станції), чорними боками (про паровоз), як довга чорна щука (про паровоз), чорною кіптявою (вкриті стіни вагової зсередини і знадвору), червоні райдуги (про світло від «буржуйки»), вишневого кольору чавунної "буржуйки", тирса жовто-медова (нею хлопці посипали підлогу вагової), чорні ночі (під час війни), чорну дучку карабінного дула (про зброю солдата), зеленкуваті галети (дав Климкові солдат), пухка біла нитковина (завжди була у скриньці дядька), зв'язаних докупи білою ниткою (про цукерки), блідо-рожеву холодну серединку (про пізню завʼязь кавунчат), голубою тінню, «чорні, як-вугілля, картоплини», а серединка їх рожева, зелена будка (про хлібовозку), ставали більші й жовтогарячіші (про тінь Климка у проміннях вечірнього сонця), чорну копичку сіна, фарба на ній, весела, голуба (про колиску для Олі), сірими, вицвілими на сонці прилавками (опис прилавків на базарі у Словʼянську), маленьке жовте глеченя ( з молоком принесла тітка Марина Климкові), клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, білою цівкою (потекла на дорогу сіль з пробитого кулею мішка)
Про героїв сині долоні (замерзлого Климка), червоний тугий пружок (залишався на лобі дядька від картуза), червоно блиснувши окулярами» (про відблиск вранішнього сонця у скельцях окулярів солдата), червоних тридцяток (дав дід Бочонок Климкові після загибелі дядька), чорних — їх так і не відмили — дядькових рук (про руки дядька Кирила під час похорону), блідо-рожеві троянди (про румʼянець на щоках вчительки), бузкова сповивачка (в неї загорнута малесенька донечка вчительки), губеняти, не червоні, а синюваті, ожинові (така бліденька з голоду дитина вчительки), рожеве у сяйві од "буржуйки" волосся (про вчительку), в очах плавали жовті плями (Климко простудився), великі сині очі, червоні по білках (запальні очі Климка); Щоки в неї були товсті, червоні, в густих синіх прожилках (опис ворожки на базарі), Сіра людська хвиля (кинулася втікати від облави), попливли червоногарячі плями (перед очима смертельно пораненого Климка)
Пояснення:
Всьо что мог
Объяснение:
Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.