Про что говорится в произведении "Таэмниця козацького скарбу", можете написать не могу сейчас прочитать данное произведение •^•. Точнее говоря сюжет данного произведения вкратце (хотябы 5-7 строк) Очень нужно

«Чини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою», — сказано в Біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. Та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? Адже одні скажуть, що Біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають. Але це хибні підходи, бо людина щодня потрапляє в ситуації, коли слід зробити певний вибір: вчинити по-доброму чи байдуже пройти мимо. Це тільки здається, що в такі ситуації ми не потрапляємо. Особливо в громадському транспорті ми маємо безліч можливостей випробувати і своє терпіння, і добре ставлення до людей.Поруч з доброю людиною зникає напружена атмосфера, згладжуються гострі кути, зникає непорозуміння. З такою людиною легко і затишно, вона ніби лише своєю присутністю створює довіру між людьми, при таких людях зовсім недоречними стають сварки чи емоційні суперечки. Я вважаю, що такі люди керуються саме тим заповітом із Біблії, можливо, навіть не підозрюючи, що чинять так за християнським ученням.Є, звичайно, й інша категорія людей, які спроможні на добрі вчинки тоді, коли їм це вигідно. Найгірше те, що вони вважають це нормальним явищем, діє принцип «ти — мені, а я — тобі». На жаль, інколи таке явище можна гати в школі (з етичних міркувань не буду називати ні імен, ні прізвищ), коли батьки деяких учнів запопадливо уважні до класного керівника (адже клас випускний). Наприклад, у вчителя захворіла дитина, то вони ладні знайти найкращих фахівців, аби лиш до в нещасті. Та тільки мета в них зовсім інша: ми тобі допомагаємо, тож і ти до нашій дитині отримати добрий атестат про середню освіту. І вже зовсім інакше розмовляють після закінчення школи. Соромно й прикро за такі ганебні явища, втішає те, що вони поодинокі.Та є ще одна мудрість народна: добре роби — добро стократ помножене до тебе повернеться, вчиниш зло — так само до тебе повернеться. На мою думку, що корисливий вчинок, що зло — це поняття надзвичайно близькі. Людина за своєю суттю створена для добра й любові, тому будь-яке відхилення від цього дуже швидко стає очевидним і приносить тільки розчарування і страждання людям, які не розуміють таких очевидних істин. Тож виходить, що сенс життя кожної людини полягає у творенні добра.  
 У мене такий

У реєстрі імен найяскравіших зірок наукової, філософської думки навряд чи можна знайти хоча б одного мисленника, який би не міркував про людське щастя. Дійсно, з часу виокремлення філософії, моралі та релігії в самостійні форми суспільної свідомості спроби осмислення цього феномену стали невід'ємним моментом рефлексії стосовно сенсу людського буття. Безліч філософів переймалися виведенням "формули" щастя. Більше того, досить часто, у багатьох випадках тема щастя ставала навіть лейтмотивом всієї філософської, моральної, політичної, релігійної чи-то правової системи  мислення.
Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя знайшла відображення у творчості кожного значущого для власної доби мисленника. Що таке щастя взагалі? Якими мають бути засади людської поведінки, чим слід керуватися особистості, аби забезпечити для себе та інших глибоке й тривале щастя? – ці запитання в різних формулюваннях ставили собі Сократ і Аристіпп, Епікур і Зенон, Піррон і Сенека, Епіктет і Марк Аврелій, Спіноза і Гельвецій, Кант і Гегель, Фейєрбах і Маркс...
   Для когось щастя — це «абсолютна» свобода, бажання діяти так, як заманеться, що у свою чергу завжди робить людину нещасною і в кінцевому випадку вона сама це визнає. Хтось вважає, що щастя — це повна спокійна самовдоволеність власним життям, але ж на світі існує багато різноманітних проблем і рано чи пізно таке задоволення зникне у зв’язку з неминучою старістю чи якоюсь хворобою або ж зі смертю близьких нам людей, а разом з ним зникне і так зване щастя. Можливо хтось почувається щасливим тоді, коли досягає поставленої мети, але ж все тече, все змінюється і колись (а може й відразу після того, як людина зрозуміла що це для неї і є щастя) мета стає недосяжною, а з нею і щастя.
          Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно надати визначення цього поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.
Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Філософія  не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття «щастя».
        Взаємозв’язок сенсу життя та щастя виявляється в тому, що наявність конкретного сенсу життя є умовою щастя, а з іншого боку – прагнення досягти щастя таким чином дає з’ясований  сенс життя. 
Актуальність данного дослідження полягає у пошуку відповіді на питання про сенс життя та наявність у ньому щастя, що неможливо зрозуміти поза процессом сапопізнання та прагнення до гармонії із світом загалом та власне із собою зокрема. 
Метою даної роботи є аналіз ідеї самореалізації людини як шлях досягнення істинного щастя. Ця мета дослідження обумовила вирішення наступних задач:
-       проаналізувати поціновування щастя в контексті європейської філософії;  
-       дослідити онтологічно-екзистенційні виміри щасливого буття. 
Об’єктом даного дослідження виступає  щасливе буття, природа та його досягнення.