Хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? Нам усім хотілося поскоріше вирости. Були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.
Ще в другому класі мені сподобалась червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. Інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. У тієї хустини був свій неповторний запах. Здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.
Коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. І на свято Миколая ми мали співати у народних костюмах. І хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. Адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. Бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. Але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.
Звичайно я берегла хустку увесь виступ. Прийшовши додому, я бабусі не застала. Я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. Замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. Незабаром прийшла бабуся. Коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. Виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. Я не знала що мені робити. Як просити вибачення, що говорити?! Бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.
Я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. Виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.
Тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.
Скільки існує народна творчість, стільки ж існує пісня. Вона скрізь: і в журбі, і в радості, на весіллі, і на похованні. Мати співає над дитиною, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахи. Кріпаки у своїх піснях виливали весь біль та ненависть до панів та неволі. Все, що наболіло, нездійснені мрії, розпач, надію, смуток та тріум народ вкладав у пісні.
Чарівність пісень заколисує і відчиняє вікна у те, чим жили люди, що хвилювало їх на протязі багатьох віків. Послухай пісні в різних країнах і краще зрозумієш історію та людей цієї країни.
Хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? Нам усім хотілося поскоріше вирости. Були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.
Ще в другому класі мені сподобалась червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. Інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. У тієї хустини був свій неповторний запах. Здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.
Коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. І на свято Миколая ми мали співати у народних костюмах. І хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. Адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. Бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. Але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.
Звичайно я берегла хустку увесь виступ. Прийшовши додому, я бабусі не застала. Я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. Замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. Незабаром прийшла бабуся. Коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. Виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. Я не знала що мені робити. Як просити вибачення, що говорити?! Бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.
Я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. Виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.
Тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.
Скільки існує народна творчість, стільки ж існує пісня. Вона скрізь: і в журбі, і в радості, на весіллі, і на похованні. Мати співає над дитиною, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахи. Кріпаки у своїх піснях виливали весь біль та ненависть до панів та неволі. Все, що наболіло, нездійснені мрії, розпач, надію, смуток та тріум народ вкладав у пісні.
Чарівність пісень заколисує і відчиняє вікна у те, чим жили люди, що хвилювало їх на протязі багатьох віків. Послухай пісні в різних країнах і краще зрозумієш історію та людей цієї країни.