«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Рід літератури: лірика.
Вид лірики: інтимна та пейзажна.
Жанр: вірш.
Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.
Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.
Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».
Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.
Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.
Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.
Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.
Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».
Художні засоби.
Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».
Персоніфікація: «весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».
Риторичні оклики:
«Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!»
«Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!»
«Ні, не забула!»
Объяснение:
это не много не то но тоже норм