В
Все
Б
Биология
Б
Беларуская мова
У
Українська мова
А
Алгебра
Р
Русский язык
О
ОБЖ
И
История
Ф
Физика
Қ
Қазақ тiлi
О
Окружающий мир
Э
Экономика
Н
Немецкий язык
Х
Химия
П
Право
П
Психология
Д
Другие предметы
Л
Литература
Г
География
Ф
Французский язык
М
Математика
М
Музыка
А
Английский язык
М
МХК
У
Українська література
И
Информатика
О
Обществознание
Г
Геометрия

Поетка українського відродження
(1–3) Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і Леся Українка.
(4–12) Її життя було цілою проблемою. Вона на голову переростала хистом майже всіх сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою. Вона мала чи не найглибшу освіту в крузі товаришів пера, а залишилась особою, якою найменше займалася освічена критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе уваги тих, хто цікавився тайнами поетичної творчості. Письменниця, яку Франко назвав одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужські чесноти повинні були б стати конечними, коли воно хотіло вистояти в тій страшній завірюсі, що несподівано впала на нього.
(13–18) Як це могло статися? Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми уподобаннями, пристрастями і вдачею з’явилася на світ завчасно. Вона жила й діяла в добу, яка на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної моралі – етику, прописи якої, як математичні формули, доводилися доказами розсудку. На місце великих пристрастей – поміркованість. На місце віри, що рушає горами, – сліпе упокорення перед так званим богом подій.
(19–24) Це був час, коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на кострище, коли людське життя стало важити більше, ніж людська честь, коли на зміну безпосередності прийшов зарозумілий, але зблазований сноб. Це був час, коли поетичну легенду заступила проза щоденного життя, коли на зміну непокірливих дідів прийшли врівноважені внуки, що „садили картопельку”, і котрим байдуже було, «... чиєю кров’ю ота земля напоєна, що картоплю родить». В таку добу з’явилася в нас Леся Українка.
(25–32) «На шлях я вийшла ранньою весною», – зачинає вона один із своїх молодечих віршів. І дійсно, найтемніші дні цієї доби вже упливали. Тривога, непевність, туга за великим всеочищаючим поривом огортала маси. Пробуджена туга людського «я» за чимось великим, що довго, придушене, таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше зрозуміли би. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно прагнула вона.
(33–37) В тузі за моментом боротьби і подвигу писала вона в одній своїй поемі, з якою насолодою вона б «упилася щастям перемоги», але це упоєння їй не судилося. Те, про що вона мріяла в безсонні ночі, її не торкнулося. Вона «себе вогнем спалила власним», не дочекавшись сподіваного моменту щастя. Тому була її поезія тугою за щастям, а не насолодою ним.
(38–40) Вона мріяла віддати себе цілу справі нації, «спалити молодість і полягти при зброї», але в тисячний раз справдилася на ній знана оповідка: немає пророків у своїй землі!
(41–45) Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що це неправда, або не ціла правда. Бо це засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона вмерла від того внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще нездійснимого, – цю маленьку жінку з душею скованого Прометея. Вона вмерла прудко, бо люди, що живуть так інтенсивно, живуть коротко.
(46–56) Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самотньою. Тією самотою, котру зносити можуть лише люди, повні глибокої віри в своє покликання. Але подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Іскра людської і національної гідності перейде в кожного з її духовних нащадків. Всі, навіть духовні противники поетки, що не зрозуміли її пророчого шалу й жорстокої правди, муситимуть скорше чи пізніше зложити вінець із написом: «Ти переміг!» Тоді нація визнає як одного зі своїх духовних вождів ту слабу жінку, чий вищий дух ще в темну ніч перед пробудженням народу вказував йому страшну і величну путь безумства й слави. Тоді останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону, збудованого своїм великим людям вільною нацією, яку вона так немилосердно картала і так безумно любила. За Д. Донцовим

Показать ответ
Ответ:
ilnitskiy
ilnitskiy
22.02.2020 00:17

    нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з твором я. стельмаха «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки». цей твір надзвичайно мені сподобався, як і всі його герої, але все ж найулюбленішим персонажем є митько.                одразу, ще з перших рядків твору видно, що митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. водночас митько – не боягуз. можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати василя кинувся саме він. але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.                скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ митька привабливим та по-своєму оригінальним. мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь

0,0(0 оценок)
Ответ:
семенггвп
семенггвп
08.09.2020 01:07
Здатність самовіддано мріяти володіє далеко не кожна людина. навколо завжди знайдуться люди, які намагаються переконати його в марності і безнадії цього дивного заняття. головна героїня повісті-казки а. гріна «червоні вітрила» ассоль зуміла не тільки не повірити глузуванням і злим пророцтвам оточуючих, але і дочекатися втілення своєї мрії. зросла самотньою серед не розуміють її дорослих і не бажають грати з нею дітей, ассоль занадто сильно повірила словам старого егля про казку, яка чекає її, коли вона стане дорослою. дівчина не знала, що в цей час в іншій країні самотній і замріяний юнак марить морем і кораблями, бажаючи зробити бувальщиною те, що здавалося лише чарівною казкою. грей був не лише мрійником, але і рішучим, вольовим, сміливою людиною. він залишив будинок, де ні в чому не потребував, і відправився в невідомість — освоювати моря і океани. грей був спочатку юнгою, але завдяки своїй кмітливості, витривалості та цілеспрямованості він все більше і більше поглиблював знання в області морехідного справи, зрештою, добившись здійснення мрії — стати капітаном. як і серце ассоль, душа грея чекала чогось незвичайного. і сталося диво: на загубленій лісовій галявині молодий чоловік побачив сплячу ассоль. залишене на пальці дівчини кільце стало для неї вірним свідченням майбутнього дива. волею випадку грей дізнався історію ассоль та її мрію. і він зрозумів, що навряд чи знайдеться в його житті хоч один чоловік, який був би йому ближче, ніж ця одного разу побачена дівчина. капітан не звик відкладати справи в довгий ящик. він знав, що ассоль чекає казку з червоними вітрилами, і знав, що цю казку він зможе їй подарувати. мудра і глибока була «нехитра істина», осягнута греем завдяки ассоль: «вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками».
0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Українська література
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота