Поема «Мойсей». Бесіда на осмислення змісту твору 1. Відтворіть фабулу біблійної розповіді про Мойсея.
2. Як автор показує, що Мойсей віддає всі свої сили для того, щоб привести вій народ до омріяного щастя.
3. Які вимоги ставить народ Мойсею? Чому? Свою думку аргументуйте.
4. Чому народ докоряє Мойсею, кидаючи в нього слова зневіри і погрожуючи розправитись з ним?
5. Прочитати рядки, в яких звучить любов Мойсея до рідного краю і народу?
Розкрити взаємини Мойсея та юрби, навівши цитати з твору.
6. Хто такі Датан і Авірон? Як саме зневажив Авірон Мойсея і що йому на це відповів пророк?
7. Прочитати ХІ пісню поеми. Які думки висловлює автор про призначення людини на землі?
8. Прочитати дві перші строфи ХІІІ розділу, вдумайтесь у слова "притишений сміх" (сміх, коли Мойсей у "сердечному горі"), "мов сичання гадюки". Як характеризують ці слова Азазеля? В чому він звинувачує Мойсея?
9. Розкрити філософський підтекст образу Азазеля.
10. Який уривок підтверджує роздвоєння Мойсея між глибокою вірою в справедливість обраного шляху і болючими сумнівами? Чому Мойсей засумнівався в правоті обраного ним шляху?
Вовк Сіроманець образ вовка, його характеристика з повісті М. Вінграновського "Сіроманець":
найстаріший - «був найстарішим вовком у світі»
ватажок зграї - «все своє Сіроманче життя водив зграю»
взірець для молодих вовків - «молоді вовки мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику»
об’єкт марення молодих вовчиць - «він снився молодим вовчицям»
має вплив на інших - «коли ж нічого було їсти […], то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости»
авторитетний - «і зграя мовчечки лягала»
Тобто можливо зробити висновку, що вовк сміливий, відважний, розумний, авторитетний, кмітливий.
Алеж читаючи «Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по
світу, і кашляти вже почав», робимо поглиблення характеристики вовка: старий, сліпий, хворий, самотній, оскільки втратив усю свою зграю. З тексту дізнаємося, що вовкові сниться один і той самий сон: «срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам». Можна зробити висновок, що такий сон пов’язаний із нервовою напругою, сум’яттям, відчуттям чогось нездійсненного, значущого, що мало місце в житті, відчуттям утраченого. Вовк був ватажком зграї. Він був сильним, молодим, нездоланним. Усе це залишилося далеко позаду.
Объяснение:
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!