Якби не було прикро, але кохання не завжди може зробити людину щасливою. Особливо, коли на це впливають деякі погані фактори та перешкоди.
цей приклад привів нам Михайло Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків", а саме на прикладі Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Де молода пара на змогла бути разом та не "мала права на щастя". Потім Іван Палійчук одружується на Палагні, яку зовсім не любить. А потім дізнається, що Палагна йому зраджує. Через деякий час, він дізнається, що Марічка померла. Ця новина взагалі вбила його душу. Потім він побачив свою кохану в образі мавки та пішов за нею та впав з моста, та загинув, думаючи про свою любов.
Також з цієї теми не відставала й Ольга Кобилянська. "Меланхолійний вальс". В цій новелі вперше була піднята тема про незалежних жінок. На прикладі Софії Дорошенко, у якої мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Отже, кохання не завжди може приности щастя та окриляти людину, доводити її "до метеликів у животі". Кохання в житті не дорівнює щасливим кінцем двох закоханих з казки.
Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті — "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір". Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.
Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик — непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : "слабість" або "дурість", за словами односельців невситима — жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в "селі". Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, "я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку".
Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім'ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. "Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман", "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна". З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. "Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини".
Якби не було прикро, але кохання не завжди може зробити людину щасливою. Особливо, коли на це впливають деякі погані фактори та перешкоди.
цей приклад привів нам Михайло Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків", а саме на прикладі Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Де молода пара на змогла бути разом та не "мала права на щастя". Потім Іван Палійчук одружується на Палагні, яку зовсім не любить. А потім дізнається, що Палагна йому зраджує. Через деякий час, він дізнається, що Марічка померла. Ця новина взагалі вбила його душу. Потім він побачив свою кохану в образі мавки та пішов за нею та впав з моста, та загинув, думаючи про свою любов.
Також з цієї теми не відставала й Ольга Кобилянська. "Меланхолійний вальс". В цій новелі вперше була піднята тема про незалежних жінок. На прикладі Софії Дорошенко, у якої мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Отже, кохання не завжди може приности щастя та окриляти людину, доводити її "до метеликів у животі". Кохання в житті не дорівнює щасливим кінцем двох закоханих з казки.
Объяснение:
Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті — "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір". Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.
Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик — непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : "слабість" або "дурість", за словами односельців невситима — жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в "селі". Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, "я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку".
Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім'ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. "Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман", "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна". З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. "Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини".