І варіант З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.
II варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик. Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.
"Людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього", - казав І. В. Гете. І це правда. Кожна поважаюча себе людина має знати свою історію - події давнини, літературні твори минулого, архіви, документи...Особливу увагу слід приділити саме літературі давніх часів, бо тільки так можна довідатися про подробиці подій, великих постатей тих часів, які описані правильною художньою мовою.Однією з таких літературних пам'яток є "Слово про Ігорів похід". Це безсмертний твір, написаний сучасником людей, про яких ідеться. "Слово..." розповідає про багатьох постатей давнини - князя Ігоря, його дружинників, князя Київського Святослава, князя Всеволода та ін. Але, на мою думку, особливе місце у творі займає образ Ярославни.Євфросинія Ярославна - дочка князя Ярослава Володимировича, друга дружина Ігоря. Вони одружились у 1184 році. Євфросинія була дуже закохана в Ігоря, але її щастя було недовгим, бо у 1185 р. Ігор пішов у похід на половців. Як же важко було Ярославні відпустити коханого, відірвати від серця, проводжати його, може, на вірну смерть! Та вона розуміла, що Ігор - князь, воїн, полководець. Вона мала змиритися з цим, мужньо тримаючись, дати приклад жінкам дружинників. З тривогою чекала княгиня вісток від коханого, як раділа його першим перемогам! Але прийшла страшна звістка - військо розбито, а її милий ладо у полоні. Княгиня не крилася зі своїм горем, вона вийшла на Путивлівський вал і в розпачі звернулася до сил природи. Вона звернулася до вітру : "Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі... ...На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли?!"Звернулася до Дніпра : "О мій Словутицю прекрасний, Моє ти ладо принеси..."Як же треба кохати свого чоловіка, щоб так відчайдушно й несамовито вимолювати йому життя не в людей - у природи! Ярославна готова зозулею, чайкою летіти в пекло, тільки щоб урятувати Ігоря! І, вже вимучившись благаннями, жінка звернулася до сонця :"Сонце присвятеє!На землю радість принесло... моєїТуги-нудьги не розвелоСпалив єси луги, степи,Спалив і князя, і дружину,Спали мене на самоті...Загинув ладо - я загину!"І природа ніби схаменулася від щирих заклинань, зглянулася на душевну красу цієї жінки.Образ Ярославни такий світлий, поетичний, найліричніший образ у "Слові..." Вона уособлення всіх жінок Русі, символ мужності, духовної стійкості та водночас жіночої слабкості, вірності й кохання.І по праву наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей образ ства узагальненим. Жінки, яким притаманні вірність, непокоєння долею рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, непереможна сила переконання словом - усі вони Ярославни. І дай, Боже, щоб такі чарівні жінки не перевелися на нашій землі!Олена Акульшина, м. Керч
З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.
II варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага
та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик.
Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.