Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.
Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.
Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.
Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.
Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.
Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.
В повести «Химера лесного озера» автор изобразил искателей приключений, романтиков Митька и Сергея. Ребята летом собрались в Митиной бабушке, чтобы ловить насекомых коллекции, удить рыбу, купаться и ходить в лес. Но произошло событие, которое изменило все планы этих любознательных мальчишек. Они начали готовиться к встрече с чудовищем, живущий в озере. Ребята смелые, отважные, не каждый бы остался на ночь у озера. Правда, им тоже было страшно, и они не стесняются в этом признаться: «Лезть хотел, но боялся - страх друг», «И я боялся. И дрожал ». Митька и Сергей целый месяц чувствовали себя исследователями, следопытами, искателями. Они бегали в библиотеку, прочитали много интересного о стегозавров и археоптериксов. Бабушка не могла нахвалиться мальчиками: «Тихие, смирные, послушные, усидчивы. А книги как любят! Это же счастье - таких детишек иметь ». Ребята дружелюбные, они не обиделись на Василия, который хотел их обмануть и напугать. Напротив, поблагодарили его за то, что устроил им такие интересные каникулы: «Мы открыли для себя такой мир, который тебе, Вася, и не снился».
Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.
Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.
Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.
Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.
Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.
Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.
В повести «Химера лесного озера» автор изобразил искателей приключений, романтиков Митька и Сергея. Ребята летом собрались в Митиной бабушке, чтобы ловить насекомых коллекции, удить рыбу, купаться и ходить в лес. Но произошло событие, которое изменило все планы этих любознательных мальчишек. Они начали готовиться к встрече с чудовищем, живущий в озере. Ребята смелые, отважные, не каждый бы остался на ночь у озера. Правда, им тоже было страшно, и они не стесняются в этом признаться: «Лезть хотел, но боялся - страх друг», «И я боялся. И дрожал ».
Митька и Сергей целый месяц чувствовали себя исследователями, следопытами, искателями. Они бегали в библиотеку, прочитали много интересного о стегозавров и археоптериксов. Бабушка не могла нахвалиться мальчиками: «Тихие, смирные, послушные, усидчивы. А книги как любят! Это же счастье - таких детишек иметь ».
Ребята дружелюбные, они не обиделись на Василия, который хотел их обмануть и напугать. Напротив, поблагодарили его за то, что устроил им такие интересные каникулы: «Мы открыли для себя такой мир, который тебе, Вася, и не снился».