ответ:літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку..."
Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909–1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся – "З журбою радість обнялась", що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки – "Поезії. Книга II" (1909), "Поезії. Книга III" (1911), "Драматичні етюди. Книга IV" (1914), "Поезії. Книга V" (1917). Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу "закордонну" збірку віршів Олеся – "Чужиною" (Відень, 1919). "В вигнанні дні течуть, як сльози..." – такими словами розпочинається один з перших віршів книги.
Невдовзі, у 1921р., виходить "Перезва" – збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідного дому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим в рідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж доля мерця. Проте поет так і не спромігся на остаточні висновки чи рішення. Гостро-емоційно сприймаючи удари долі, він ладен вбачати у них непоясниме наслання, прокляття. В останні десятиріччя життя Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібретто для дитячих опер. Помер письменник у Празі 1944р. Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія – дев'ять книг (звертався Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдів).
Толя – другорядний герой оповідання «Федько-халамидник». Він жив у заможній сім’ї. Батьки мали будинок, який здавали в оренду. Там, де жив Толя, «було тепло і затишно,... не чутно сварок, .. без бруду і клопоту». Хлопець був єдиним сином, «дитина благородна і ніжна,... виходив на двір трохи боязко», його всіляко оберігали від негараздів. Тому виріс кволим та несміливим, попаде під краплі дощу, усім - нічого, а Толик потім довго хворіє.
Зовнішній вигляд відповідав його вихованню: «чистенький та чепурненький,... мати вмлівала, коли її дитина приходила задрипана, подрапана, з розбитим носом». Батьки забороняли бавитися з сусідськими хлопчаками, котрі походили з бідних родин. Але Толика тягнуло до своїх ровесників. Хоча йому, лякливому та повільному, було далеко до спритності їнших хлопців, особливо Федька.
Перед батьками Толя хоче виглядати слухняним, боїться їхнього гніву, тому здебільшого все робить потайки. Так «виходить з дому тихенько, щоб мати не помітила». Заздрить сильному Федькові, хотів би бути схожим на нього. Не зваживши свої сили, пішов на кригу. Розгублений Толик плакав, замість того, щоб діяти. Діставшись берега, відразу побіг геть і зовсім забув про свого рятівника. На нього не можна покластися у важку хвилину. Він не вміє визнавати своїх помилок, брати на себе відповідальність за свої вчинки, думає тільки про себе.
Для сусідських дітей Толя не був надійним другом, можливо, тому вони часто кепкували з нього. Багато батьків добре відгукувалися про хлопця, адже переживали, що їх можуть виселити з квартир. Ніхто з дорослих за показною вихованістю та чемністю хлопця не бачив його справжніх поганих рис. Толик не тільки не задумався над своїм поганим вчинком, але й несправедливо взяв чижика, якого він не заслуговував.
ответ:літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку..."
Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909–1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся – "З журбою радість обнялась", що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки – "Поезії. Книга II" (1909), "Поезії. Книга III" (1911), "Драматичні етюди. Книга IV" (1914), "Поезії. Книга V" (1917). Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу "закордонну" збірку віршів Олеся – "Чужиною" (Відень, 1919). "В вигнанні дні течуть, як сльози..." – такими словами розпочинається один з перших віршів книги.
Невдовзі, у 1921р., виходить "Перезва" – збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідного дому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим в рідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж доля мерця. Проте поет так і не спромігся на остаточні висновки чи рішення. Гостро-емоційно сприймаючи удари долі, він ладен вбачати у них непоясниме наслання, прокляття. В останні десятиріччя життя Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібретто для дитячих опер. Помер письменник у Празі 1944р. Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія – дев'ять книг (звертався Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдів).
Объяснение:
Толя – другорядний герой оповідання «Федько-халамидник». Він жив у заможній сім’ї. Батьки мали будинок, який здавали в оренду. Там, де жив Толя, «було тепло і затишно,... не чутно сварок, .. без бруду і клопоту». Хлопець був єдиним сином, «дитина благородна і ніжна,... виходив на двір трохи боязко», його всіляко оберігали від негараздів. Тому виріс кволим та несміливим, попаде під краплі дощу, усім - нічого, а Толик потім довго хворіє.
Зовнішній вигляд відповідав його вихованню: «чистенький та чепурненький,... мати вмлівала, коли її дитина приходила задрипана, подрапана, з розбитим носом». Батьки забороняли бавитися з сусідськими хлопчаками, котрі походили з бідних родин. Але Толика тягнуло до своїх ровесників. Хоча йому, лякливому та повільному, було далеко до спритності їнших хлопців, особливо Федька.
Перед батьками Толя хоче виглядати слухняним, боїться їхнього гніву, тому здебільшого все робить потайки. Так «виходить з дому тихенько, щоб мати не помітила». Заздрить сильному Федькові, хотів би бути схожим на нього. Не зваживши свої сили, пішов на кригу. Розгублений Толик плакав, замість того, щоб діяти. Діставшись берега, відразу побіг геть і зовсім забув про свого рятівника. На нього не можна покластися у важку хвилину. Він не вміє визнавати своїх помилок, брати на себе відповідальність за свої вчинки, думає тільки про себе.
Для сусідських дітей Толя не був надійним другом, можливо, тому вони часто кепкували з нього. Багато батьків добре відгукувалися про хлопця, адже переживали, що їх можуть виселити з квартир. Ніхто з дорослих за показною вихованістю та чемністю хлопця не бачив його справжніх поганих рис. Толик не тільки не задумався над своїм поганим вчинком, але й несправедливо взяв чижика, якого він не заслуговував.
Толя не може бути справжнім другом.