Ігор бере данину в древлян – йому здається мало, він бере ще – обурені древ-ляни убивають його й ховають – вирішують оженити свого князя Мала на княгині Ользі, а з її дитиною Святославом зробити все, що завгодно – відправляють посланців – Ольга просить їх прийти завтра, сказавши зранку тим, хто їх кликатиме: «Не їдемо на конях, ні пішки не підемо, але понесіть нас у події» – уночі Ольжині воїни виривають велику яму, куди вранці вкидають цілу лодію, у якій живцем закопують посланців – Ольга від-правляє посланців до древлян і просить, щоб ті прислали їй найкращих мужів – мужів, які приїхали, Ольга спалює в лазні – Ольга йде до древлян, просить їх підготувати меди, щоб справити тризну по чоловіку – напоєних древлян наказує вирізати – древлянській полянські воїни сходяться на бій – малий Святослав метає списа – поляни перемага-ють, перелякані древляни ховаються в домівках – Ольга обіцяє їм мир, але просить наостанок маленьку данину «по три голуби й по три горобці» від двору – раді древляни їй дають цю данину – воїни Ольги підпалюютьптахів, а ті летять до своїх гнізд – Іскоростень згорів, а хто вцілів, узяті в полон – Ольга накладе ще більшу данину й править довго й у злагоді зі своїм сином Святославом.
Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
Хоча Павлусь в дійсності ще зовсім дитина. Коли на село напали татари він "дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись не раз під ніч оповідання дідуся про татар, він мав не раз такі сни. Тоді плакав і ки-дався, поки його хто не збудив. Тепер ніхто його не збудить". Саме таким зляканим та ще й пораненим хлоп"ям його знаходить в степу козак Степан Непорадний. " У нього було лице бліде, як у мерця Хлопець скривився до плачу і став дрижати на тілі, як у пропасниці..."
Але поступово опису зовнішності хлопця в оповіданні стає все менше, зате на перший план виходять його думки, вчинки, які свідчать про те, як хлопчина мужнішає і загатровується його характер. Навіть татари дивувалися з його характеру: "Старий татарин, дивлячись на нього, подумав собі: "Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря й оборонця". Під кінець оповідання про вік і зовнішність Павлуся забуваєш зовсім. Залишається лише відчуття того, що це дуже сміливий, наполегливий, розумний, кмітливий і вірний хлопець. Справжній козак !
Ігор бере данину в древлян – йому здається мало, він бере ще – обурені древ-ляни убивають його й ховають – вирішують оженити свого князя Мала на княгині Ользі, а з її дитиною Святославом зробити все, що завгодно – відправляють посланців – Ольга просить їх прийти завтра, сказавши зранку тим, хто їх кликатиме: «Не їдемо на конях, ні пішки не підемо, але понесіть нас у події» – уночі Ольжині воїни виривають велику яму, куди вранці вкидають цілу лодію, у якій живцем закопують посланців – Ольга від-правляє посланців до древлян і просить, щоб ті прислали їй найкращих мужів – мужів, які приїхали, Ольга спалює в лазні – Ольга йде до древлян, просить їх підготувати меди, щоб справити тризну по чоловіку – напоєних древлян наказує вирізати – древлянській полянські воїни сходяться на бій – малий Святослав метає списа – поляни перемага-ють, перелякані древляни ховаються в домівках – Ольга обіцяє їм мир, але просить наостанок маленьку данину «по три голуби й по три горобці» від двору – раді древляни їй дають цю данину – воїни Ольги підпалюютьптахів, а ті летять до своїх гнізд – Іскоростень згорів, а хто вцілів, узяті в полон – Ольга накладе ще більшу данину й править довго й у злагоді зі своїм сином Святославом.
Объяснение:
Відповідь:
Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
Хоча Павлусь в дійсності ще зовсім дитина. Коли на село напали татари він "дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись не раз під ніч оповідання дідуся про татар, він мав не раз такі сни. Тоді плакав і ки-дався, поки його хто не збудив. Тепер ніхто його не збудить". Саме таким зляканим та ще й пораненим хлоп"ям його знаходить в степу козак Степан Непорадний. " У нього було лице бліде, як у мерця Хлопець скривився до плачу і став дрижати на тілі, як у пропасниці..."
Але поступово опису зовнішності хлопця в оповіданні стає все менше, зате на перший план виходять його думки, вчинки, які свідчать про те, як хлопчина мужнішає і загатровується його характер. Навіть татари дивувалися з його характеру: "Старий татарин, дивлячись на нього, подумав собі: "Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря й оборонця". Під кінець оповідання про вік і зовнішність Павлуся забуваєш зовсім. Залишається лише відчуття того, що це дуже сміливий, наполегливий, розумний, кмітливий і вірний хлопець. Справжній козак !
Пояснення: