Головна думка: «Франко — то гордість і окраса свого народу і землі».
Художні засоби.
Епітети: меткого Якова; справна рука; луною веселою та голосною; розумний і кмітливий хлопчик; палко любив; учився пильно і завзято; рідну хату; круглий сирота; мета велична і свята; батьківщині милій; чужим слугою; щасливий і багатий; вільній хаті; завзятий талант; розум дужий; Вітчизні любій, дорогій; невільного народу, кращий світ; серце дружне, щире; казки чудові; відважно бився, чесно жити.
Сталі епітети: краю рідний, тяжкій неволі, лиса хитрого.
Уособлення: кипіла праця, пісня селом неслась, кликала мета у світ.
Метафора: «справна в коваля рука», «знання, любов і сили віддати батьківщині», «всього себе на службу дати Вітчизні», провідником-Каменярем, «будує шлях у кращий світ», «любив … без міри», «йому складаємо поклін», «Франко — то гордість і окраса свого народу і землі», «обидва — волі ковалі».
Порівняння: «що, наче люди, говорили», «ми, діти, як один», «Він, мов молодший брат Тараса».
Повтори (тавтологія): вільну волю,
Повтори (єдинопочаток): «Щоби …», «Про …».
Звукопис: дзвеніли.
Інверсія: «Вже інша кликала мета у світ, велична і свята…», «І присягнувсь Іван завзятий талант і розум дужий свій …».
Риторичне запитання: «Краю рідний, о, як би тобі в тяжкій неволі і журбі? Щоби чужим не був слугою, щоб управляв ти сам собою, щоб був щасливий і багатий у власній вільній хаті?».
Риторичний оклик: «Івася треба в школу дати!»
Кількість строф: вісім.
Рими: горбку – садку, Яця – праця, Франка – рука, луною – голосною, неслась – Івась, мати – дати, школи – волю – поле, любив – залишив, завзято – багато, мати – хату, сирота – мета – свята, сили – милій, став – перестав, Відні – рідний, тобі – журбі, слугою – собою, багатий – завзятий, хаті – дати, свій – дорогій, пошана – Івана, Каменярем – днем, непогоду – народу, граніт – світ, міри – щире, чудові – діброві, бурмила – говорили, капці – шапці, тями – вітряками, дбав – жартував, жити – служити, один – поклін, окраса – Тараса, землі – ковалі.
Твори Івана Франка для дітей: «Лис Микита», «Коли ще звірі говорили», «Абу-Касимові капці», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» та інші.
25 грудня 1845 року у Переяславі 31-річний Тарас Шевченко написав «Заповіт».
У листопаді 1845 року Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В’юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В’юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів.
Тема: поетична розповідь про Великого Каменяра.
Головна думка: «Франко — то гордість і окраса свого народу і землі».
Художні засоби.
Епітети: меткого Якова; справна рука; луною веселою та голосною; розумний і кмітливий хлопчик; палко любив; учився пильно і завзято; рідну хату; круглий сирота; мета велична і свята; батьківщині милій; чужим слугою; щасливий і багатий; вільній хаті; завзятий талант; розум дужий; Вітчизні любій, дорогій; невільного народу, кращий світ; серце дружне, щире; казки чудові; відважно бився, чесно жити.
Сталі епітети: краю рідний, тяжкій неволі, лиса хитрого.
Уособлення: кипіла праця, пісня селом неслась, кликала мета у світ.
Метафора: «справна в коваля рука», «знання, любов і сили віддати батьківщині», «всього себе на службу дати Вітчизні», провідником-Каменярем, «будує шлях у кращий світ», «любив … без міри», «йому складаємо поклін», «Франко — то гордість і окраса свого народу і землі», «обидва — волі ковалі».
Порівняння: «що, наче люди, говорили», «ми, діти, як один», «Він, мов молодший брат Тараса».
Повтори (тавтологія): вільну волю,
Повтори (єдинопочаток): «Щоби …», «Про …».
Звукопис: дзвеніли.
Інверсія: «Вже інша кликала мета у світ, велична і свята…», «І присягнувсь Іван завзятий талант і розум дужий свій …».
Риторичне запитання: «Краю рідний, о, як би тобі в тяжкій неволі і журбі? Щоби чужим не був слугою, щоб управляв ти сам собою, щоб був щасливий і багатий у власній вільній хаті?».
Риторичний оклик: «Івася треба в школу дати!»
Кількість строф: вісім.
Рими: горбку – садку, Яця – праця, Франка – рука, луною – голосною, неслась – Івась, мати – дати, школи – волю – поле, любив – залишив, завзято – багато, мати – хату, сирота – мета – свята, сили – милій, став – перестав, Відні – рідний, тобі – журбі, слугою – собою, багатий – завзятий, хаті – дати, свій – дорогій, пошана – Івана, Каменярем – днем, непогоду – народу, граніт – світ, міри – щире, чудові – діброві, бурмила – говорили, капці – шапці, тями – вітряками, дбав – жартував, жити – служити, один – поклін, окраса – Тараса, землі – ковалі.
Твори Івана Франка для дітей: «Лис Микита», «Коли ще звірі говорили», «Абу-Касимові капці», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» та інші.
Объяснение:
25 грудня 1845 року у Переяславі 31-річний Тарас Шевченко написав «Заповіт».
У листопаді 1845 року Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В’юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В’юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів.