Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби. Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в'яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу... Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись». За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої. Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя. Узяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буттянароду. У них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
Жанрово-тематичне розмаїття:
- козацькі;
- чумацькі;
- кріпацькі;
- солдатські;
- бурлацькі;
- заробітчанські.
Козацькі пісні виникли у XV - XVI ст. з появою козацтва і увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін.
Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака - тилового представника Запорозької Січі, передають романтику козацької волі.
Найпоширеніші теми козацьких пісень:
- прощання козака з рідними та його від'їзд із дому, мотив ностальгії за рідною домівкою;
- мотив небезпеки, що постійно загрожує козакові;
- тема смерті.
Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від'їжджає» та ін.
У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу.
У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору сим-воли:
калина - символ України; явір - молодий хлопець, козак, лицар; могила - своєрідний обеліск козацької слави.
Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні.
Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):
- від'їзд у дорогу;
- приготування до тривалої подорожі;
- прощання з родиною;
- пригоди чумаків (тяжка зимівля, повернення додому тощо);
- гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка немає вдома (у жартівливих чумацьких піснях) та ін.
Чумацькі пісні:
«Ой у степу криниченька», «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар...»), «У Києві на ринку» та ін.
Солдатські та рекрутські пісні. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації (після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, що стала рекрутською повинністю (уведена наказом Петра 1699 р.); на Західній Україні - вербування українців до австро-угорської армії).
*ответ:*
козак
Объяснение:
соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя. Узяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буттянароду. У них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
Жанрово-тематичне розмаїття:
- козацькі;
- чумацькі;
- кріпацькі;
- солдатські;
- бурлацькі;
- заробітчанські.
Козацькі пісні виникли у XV - XVI ст. з появою козацтва і увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін.
Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака - тилового представника Запорозької Січі, передають романтику козацької волі.
Найпоширеніші теми козацьких пісень:
- прощання козака з рідними та його від'їзд із дому, мотив ностальгії за рідною домівкою;
- мотив небезпеки, що постійно загрожує козакові;
- тема смерті.
Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від'їжджає» та ін.
У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу.
У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору сим-воли:
калина - символ України; явір - молодий хлопець, козак, лицар; могила - своєрідний обеліск козацької слави.
Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні.
Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):
- від'їзд у дорогу;
- приготування до тривалої подорожі;
- прощання з родиною;
- пригоди чумаків (тяжка зимівля, повернення додому тощо);
- гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка немає вдома (у жартівливих чумацьких піснях) та ін.
Чумацькі пісні:
«Ой у степу криниченька», «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар...»), «У Києві на ринку» та ін.
Солдатські та рекрутські пісні. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації (після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, що стала рекрутською повинністю (уведена наказом Петра 1699 р.); на Західній Україні - вербування українців до австро-угорської армії).