Успіх - досить суб'єктивне поняття. Кожна людина по-своєму розуміє його. Для когось успіх - це кар'єра. Для когось - щастя в сім'ї, здоров'я близьких людей. Раніше мені здавалося, що успіх - щось швидкоплинне, сьогодні він є, а завтра немає.
Тепер я вважаю, що в даному випадку ми говоримо про везіння. Воно короткочасне, приходить, з мого досвіду, тільки в ті моменти, коли його зовсім не чекаєш. Ну, або в критичних ситуаціях, коли раптом відбувається щось і все закінчується добре.
Багато хто думає, що везіння - подарунок долі. Воно буквально падає на вас, його неможливо передбачити. Є такі, хто вірить у магічну сутність цього поняття - за до певних дій або заклинань її можна викликати. Ще одна думка з цього приводу - божественне походження везіння (його посилають небеса людям за хороші та праведні вчинки). Скільки людей, стільки думок.
Але що ж тоді успіх? Для нього потрібно працювати наполегливо, ставити перед собою завдання. Везіння може бути у вигляді несподіваної спадщини - далекі родичі залишили вам мільйони. А от, коли ви довго працювали, недосипали, вимоталися та заробили мільйони, це успіх.
Важко визначити межі успіху. Людина все життя працювала на маленькому підприємстві. Середній дохід, стандартна квартира, сім'я. У його розумінні він успішний – йому всього вистачає. Інший заробляє мільйони, але хоче мільярди. Він вважає себе неуспішним. Сподіваюся , що я незабаром визначуся для себе - що вважати успіхом. Життя покаже.
Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах[3]. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися[4][5]. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини[6]. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру мислення, відомого у світі як «англійський гумор».
Успіх - досить суб'єктивне поняття. Кожна людина по-своєму розуміє його. Для когось успіх - це кар'єра. Для когось - щастя в сім'ї, здоров'я близьких людей. Раніше мені здавалося, що успіх - щось швидкоплинне, сьогодні він є, а завтра немає.
Тепер я вважаю, що в даному випадку ми говоримо про везіння. Воно короткочасне, приходить, з мого досвіду, тільки в ті моменти, коли його зовсім не чекаєш. Ну, або в критичних ситуаціях, коли раптом відбувається щось і все закінчується добре.
Багато хто думає, що везіння - подарунок долі. Воно буквально падає на вас, його неможливо передбачити. Є такі, хто вірить у магічну сутність цього поняття - за до певних дій або заклинань її можна викликати. Ще одна думка з цього приводу - божественне походження везіння (його посилають небеса людям за хороші та праведні вчинки). Скільки людей, стільки думок.
Але що ж тоді успіх? Для нього потрібно працювати наполегливо, ставити перед собою завдання. Везіння може бути у вигляді несподіваної спадщини - далекі родичі залишили вам мільйони. А от, коли ви довго працювали, недосипали, вимоталися та заробили мільйони, це успіх.
Важко визначити межі успіху. Людина все життя працювала на маленькому підприємстві. Середній дохід, стандартна квартира, сім'я. У його розумінні він успішний – йому всього вистачає. Інший заробляє мільйони, але хоче мільярди. Він вважає себе неуспішним. Сподіваюся , що я незабаром визначуся для себе - що вважати успіхом. Життя покаже.
Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах[3]. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися[4][5]. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини[6]. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру мислення, відомого у світі як «англійський гумор».
Найзнаменитіші романи Діккенса: «Посмертні записки Піквікського клубу», «Олівер Твіст», «Ніколас Нікльбі», «Девід Копперфільд», «Холодний дім», «Повість про два міста», «Великі надії», «Наш спільний друг», «Таємниця Едвіна Друда».
Зміст [показати]