На світі багато людей , та не кожна із них має чисте серце . У кожного із нас різний характер та погляди на життя . Людина не може буди найкращою у всьому , через це і виникають проблеми у суспільстві , думки розбігаються , і між людьми виникають проблеми та сварки . Але на сьогоднішній день світ заполонили люди із чорним , нечистим серцем , ті хто думає тільки про себе , та робить кроки не обдумуючи . Для того щоб світ був кращим потрібно ставитись до людей так , як хочеш щоб ставились до тебе , але цього правила на сьогодні мала кількість людей дотримується . Коли я прогулююсь парком , блукаю вулицями або ж ходжу по магазині , на мене постійно злий та ненивисний погляд тих ,хто пронизений заздрістю та злобою . Не кожної людини погляд чистий та гармонійний . Усі мої друзі і знайомі - чисті душею , тому що ніхто не може бути щасливим тоді коли ти сам не робиш цей світ щасливим , коли не даруєш дітлахам усмішку . Тому я закликаю усіх робити добро , адже земля не утримуватиме тих то не може бути щасливим , або тих хто не хоче досягнути чогось у житті .
Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом він побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою: – А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
Коли я прогулююсь парком , блукаю вулицями або ж ходжу по магазині , на мене постійно злий та ненивисний погляд тих ,хто пронизений заздрістю та злобою . Не кожної людини погляд чистий та гармонійний . Усі мої друзі і знайомі - чисті душею , тому що ніхто не може бути щасливим тоді коли ти сам не робиш цей світ щасливим , коли не даруєш дітлахам усмішку . Тому я закликаю усіх робити добро , адже земля не утримуватиме тих то не може бути щасливим , або тих хто не хоче досягнути чогось у житті .