Любов'ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка - людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря - не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави - це те, що об'єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях. Важко пручатися, коли внутрішні чинники державності намагаються скорити волелюбну дисидентську натуру, рубаючи під корінь будь-які спроби звернути систему на свій лад. Та йому це вдалося, хоча і ціною власних поневірянь. "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть." Так віддано зізнавитися у приналежостні та любові до рідної України могла лише людина, яка справді ладна покласти душу за свободу своїх побратимів, якою і залишився у віках володар українського духу. І справді, іноді, дивуєшся його стійкості та мужності, підкованій витривалим характером - нескорена особистість для якої штучно встановлені рамки матерії не були надто суттєвою перешкодою, аби протистояти тогочасним правилам співжиття соціальних класів. А більше дивує погляд на вийнятковість України, якою її бачив поет: "Нема на світі України, Немає другого Дніпра…" Те що відбувалось всередині країни, для Шевченка видавалось лише тимчасовою марою, яка з часом мала розвіятись, і на зміну її запанує довгоочікуване умиротворення: "І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє…" У цих рядках явно прослідковується та невловима нить, крізь яку пророк намагається пов'язати нащадків надією на вільне від заборон життя з тими складними часами панщиними, які припали на його долю. Він щиро вірив у те, що український народ всеж-таки дещо більше ніж просто робоча сила, це справжня нація, яка здатна дати відсіч тим, хто вирішив зломити її єдинство: "Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива!" Саме тому у своїй поезії борець за волю, звертав увагу на те, що справді українцям нічого боятися, адже правда на їхньому боці: "Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!" Тарас Григорович Шевченко - приклад людини, яка жила поза свого часу, справжній пророк, який бачив перспективи розвитку своєї Батьківщини і щиро вірив у їх реалізацію. Він, певно, один з небагатьох людей, якого можна вважати дійсно патріотом своєї рідної України. І нам, аби не спалюжити його надзусиль необхідно не забувати рідне коріння та виборювати свою вийнятковість у сучасному світі. Я упевнений, що саме це мав на увазі Великий Кобзар, пишучи: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле."
Любов'ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка - людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря - не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави - це те, що об'єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях. Важко пручатися, коли внутрішні чинники державності намагаються скорити волелюбну дисидентську натуру, рубаючи під корінь будь-які спроби звернути систему на свій лад. Та йому це вдалося, хоча і ціною власних поневірянь. "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть." Так віддано зізнавитися у приналежостні та любові до рідної України могла лише людина, яка справді ладна покласти душу за свободу своїх побратимів, якою і залишився у віках володар українського духу. І справді, іноді, дивуєшся його стійкості та мужності, підкованій витривалим характером - нескорена особистість для якої штучно встановлені рамки матерії не були надто суттєвою перешкодою, аби протистояти тогочасним правилам співжиття соціальних класів. А більше дивує погляд на вийнятковість України, якою її бачив поет: "Нема на світі України, Немає другого Дніпра…" Те що відбувалось всередині країни, для Шевченка видавалось лише тимчасовою марою, яка з часом мала розвіятись, і на зміну її запанує довгоочікуване умиротворення: "І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє…" У цих рядках явно прослідковується та невловима нить, крізь яку пророк намагається пов'язати нащадків надією на вільне від заборон життя з тими складними часами панщиними, які припали на його долю. Він щиро вірив у те, що український народ всеж-таки дещо більше ніж просто робоча сила, це справжня нація, яка здатна дати відсіч тим, хто вирішив зломити її єдинство: "Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива!" Саме тому у своїй поезії борець за волю, звертав увагу на те, що справді українцям нічого боятися, адже правда на їхньому боці: "Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!" Тарас Григорович Шевченко - приклад людини, яка жила поза свого часу, справжній пророк, який бачив перспективи розвитку своєї Батьківщини і щиро вірив у їх реалізацію. Він, певно, один з небагатьох людей, якого можна вважати дійсно патріотом своєї рідної України. І нам, аби не спалюжити його надзусиль необхідно не забувати рідне коріння та виборювати свою вийнятковість у сучасному світі. Я упевнений, що саме це мав на увазі Великий Кобзар, пишучи: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле."
Оригінал тексту: https://wholie.today/patriotuchni-motuvu.php
Объяснение:
Удачі тобі ще в зошит переписувати