Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко ( 18 (29) листопада 1778, с. Основа, Харківська губернія, Російська імперія — 8 (20) серпня 1843, Харків, Російська імперія) — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844). В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Помер 20 серпня 1843 після тяжкої хвороби у Харкові. У 1830-их написав та опублікував цілу низку прозових творів російською мовою: повісті та романи «Харківська Ганнуся» (також відома як «Ганнуся») (?), «Пан Халявский» (1840), «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Панна сотниковна»; історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 год в провинции», так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) тощо.
Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).
В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду.
Помер 20 серпня 1843 після тяжкої хвороби у Харкові.
У 1830-их написав та опублікував цілу низку прозових творів російською мовою: повісті та романи «Харківська Ганнуся» (також відома як «Ганнуся») (?), «Пан Халявский» (1840), «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Панна сотниковна»; історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 год в провинции», так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) тощо.
Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.