Отож, чого вчить цей твір? (відповідь запишіть).ТВІР ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ АБО ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ№9 2. Знайти і виписати з повісті цитати, які характеризують Клима Джуру та Сашка Смика.
Можна впевнено сказати, що життя Лесі Українки — це подвиг. Поетесі довелось рано зустрітися з нещастям, яке підкралося до неї у вигляді страшної хвороби і зробило з неї фізично слабку людину. Та мужня жінка не здавалася. Палка любов до Вітчизни, віра в народ — цілющі джерела, з яких брала вона життєві сили.
Наймогутнішою зброєю поетеси стало слово. Словом можна підтримати, повести за собою на бій за краще майбутнє. Праця поета важка, та вона сповнена благородної краси. Поет повинен служити народові до останнього подиху.
Такий герой поеми "Давня казка". Слово — його наймогутніша зброя. Словом поет зумів присоромити ціле військо й викликати в душах воїнів завзяття. Зв'язок поета з людьми такий тісний, що людський стогін озивається луною в поетовому серці. Його бунтарські пісні здатні викликати повстання.
Багатий граф, якого лякає війна з народом, намагається зробити поета своїм прислужником. Він пропонує йому життя в розкоші й славі, тільки народний співець повинен забути "різні вигадки лукаві". "Не поет, хто забуває про страшні народні рани", — чує граф у відповідь.
Кинутий до в'язниці, поет продовжує служити людям, його слово допомагає повстанцям у війні за кращу долю.
Леся Українка певна: найвище призначення поезії — бути зброєю в боротьбі за людське щастя. У її віршах — заклик до свободи, самопожертва в ім'я народу.
Образ України в поезії В. Сосюри:
Сосюра створює незабутній ліричний образ України, яка для поета «в світі єдина, одна». З почуттям синівської любові автор хвилююче малює картини своєї вишневої України. Він бачить її красу в усьому: в сонці, у вітрі, у травах, у водах; її образ живий і привабливий.
Роздуми Т.Шевченка про долю України
Всім відомо,що доля Т.Шевченка не була легкою,він ще малим хловчик став сиротою,та зазнав важку долю.Знав він і що таке кріпацтво.Це все він описував у своїх творах.
Особливо гостро була піднята тема долі України.Шевченко описув кріпацтво,показував людські страждання.Це можна ігати у його творі 'Катерина'.Він описує нелегку долю простої дівчини.
Письменник закликав патріотів своє Батьківщини до боротьби за Україну.Ці настанови він поклав у вірш 'Заповіт'.
Творчість великого митця актуальна і зараз.Нам - майбутньому України варто дослухатися до настанов Шевченка,і боротися до кінця за неньку-Україну.
Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).
Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».
Улюблена поезія Лесі Українки:
«Лісова пісня»
Роль поета і поезії ( за поемою "Давня казка"):
Можна впевнено сказати, що життя Лесі Українки — це подвиг. Поетесі довелось рано зустрітися з нещастям, яке підкралося до неї у вигляді страшної хвороби і зробило з неї фізично слабку людину. Та мужня жінка не здавалася. Палка любов до Вітчизни, віра в народ — цілющі джерела, з яких брала вона життєві сили.
Наймогутнішою зброєю поетеси стало слово. Словом можна підтримати, повести за собою на бій за краще майбутнє. Праця поета важка, та вона сповнена благородної краси. Поет повинен служити народові до останнього подиху.
Такий герой поеми "Давня казка". Слово — його наймогутніша зброя. Словом поет зумів присоромити ціле військо й викликати в душах воїнів завзяття. Зв'язок поета з людьми такий тісний, що людський стогін озивається луною в поетовому серці. Його бунтарські пісні здатні викликати повстання.
Багатий граф, якого лякає війна з народом, намагається зробити поета своїм прислужником. Він пропонує йому життя в розкоші й славі, тільки народний співець повинен забути "різні вигадки лукаві". "Не поет, хто забуває про страшні народні рани", — чує граф у відповідь.
Кинутий до в'язниці, поет продовжує служити людям, його слово допомагає повстанцям у війні за кращу долю.
Леся Українка певна: найвище призначення поезії — бути зброєю в боротьбі за людське щастя. У її віршах — заклик до свободи, самопожертва в ім'я народу.
Образ України в поезії В. Сосюри:
Сосюра створює незабутній ліричний образ України, яка для поета «в світі єдина, одна». З почуттям синівської любові автор хвилююче малює картини своєї вишневої України. Він бачить її красу в усьому: в сонці, у вітрі, у травах, у водах; її образ живий і привабливий.
Роздуми Т.Шевченка про долю України
Всім відомо,що доля Т.Шевченка не була легкою,він ще малим хловчик став сиротою,та зазнав важку долю.Знав він і що таке кріпацтво.Це все він описував у своїх творах.
Особливо гостро була піднята тема долі України.Шевченко описув кріпацтво,показував людські страждання.Це можна ігати у його творі 'Катерина'.Він описує нелегку долю простої дівчини.
Письменник закликав патріотів своє Батьківщини до боротьби за Україну.Ці настанови він поклав у вірш 'Заповіт'.
Творчість великого митця актуальна і зараз.Нам - майбутньому України варто дослухатися до настанов Шевченка,і боротися до кінця за неньку-Україну.
С чем могла тем и .
Объяснение:
Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).
Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».