Твір «Вихідний день у нашій сім’ї» Вихідні дні наша сім’я чекає з нетерпінням. Звичайно, провести їх можна по-різному в залежності від погоди, настрою, планів батьків. Я дуже люблю вихідні, нікуди не потрібно поспішати, можна відпочити з батьками, зустрітися з друзями. У неділю мама готує торт або запашні булочки, які всі з задоволенням смакують за чашкою чаю. Увечері вся наша родина збирається разом. Ми вечеряємо, складаємо плани на завтра, дивимося телевізор або читаємо. Іноді ми приймаємо гостей або йдемо гуляти. Всією сім’єю ми були в більшості музеїв і картинних галереях міста, та все ж багато чого ще треба побачити. Наприклад, минулої неділі ми пішли в Ботанічний сад. Ми бачили багато рідкісних тропічних рослин, які були в теплицях, бо наш клімат для них занадто холодний. Ми дуже приємно провели час. Часто всією родиною ми їдемо за місто, відшукуємо гарне місце в лісі або на березі річки. Ми беремо з собою їжу та влаштовуємо пікнік, граємо в різні ігри, плаваємо і загоряємо. Взимку ми катаємося на лижах на пагорбах недалеко від міста. Якщо випадає багато снігу ми ліпимо сніговика і граємо в сніжки, а іноді ходимо на каток. Але у вільний час кожен може займатися тим, що йому дійсно подобається. Деякі вважають за краще пасивний відпочинок. Вони розслабляються, дивлячись телевізор або читаючи книгу. Інші відпочивають активно: вони копаються в саду або займаються спортом як моя сім’я. Я отримую від вихідних днів масу задоволення.
«Дивак» цитатна характеристика Олеся. «Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»; «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»; «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»; «Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається»; «Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи»; «Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину…»; «Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти духмяні верчики хмелю…»; «Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові»; «Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав»; «Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється — і дерева завмирають»; «Олесь винувато підсьорбує носом»; «Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках»; «Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив»; «Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика…».
«Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»; «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»; «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»; «Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається»; «Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи»; «Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину…»; «Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти духмяні верчики хмелю…»; «Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові»; «Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав»; «Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється — і дерева завмирають»; «Олесь винувато підсьорбує носом»; «Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках»; «Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив»; «Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика…».