Кожен народ має свою історичну суть. У всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. Перший український роман «Чорна Рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу. Суперечливі, трагічні події з історії козацької України розгортаються у всьому своєму драматизмі. Шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – Чорної Ради 1663 р., що стала провісницею Руїни. Для Куліша Велика Руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. Письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. Відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу. У першій редакції «Чорної Ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на Вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!» Знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, Куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.
У зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. Любов до України – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. Роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. Саме тому «Чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. Кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. Їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.
Образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. Як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.
Своєрідно висвітлено в «Чорній раді» й характер кобзаря. Кобзар у Куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Дума про Хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії України, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.
Роман «Чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. Лицарська душа козака, якої «І весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а Україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. Тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. Історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. Задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.
Дуже часто, спілкуючись з людьми, ми квапимося зі своїми висновками щодо них. Зверхнє ставлення до людей та неспроможність розібратись у тому, хто що собою представляє, може обернутись поганими наслідками для нас самих. Часом ми сприймаємо зовнішній фасад за справжню суть людини, та одразу вішаємо свій ярлик, так до кінця не розібравшись, ким насправді вона є. Звідси – закономірне розчарування, навіть почуття, що тебе зрадили, тощо при подальшій взаємодії. Звідси й те, що ми часто відштовхуємо людей, зовні непривабливих та багатих душею. А найгірше, що й самі починаємо перейматися лише тим, як виглядаємо зовні, замість того щоб по-справжньому вдосконалюватися.
Як показує життя, треба дивитись глибше та намагатись утриматись від оцінки людини, не пізнавши її краще. Не дарма кажуть, що людина пізнається за вчинками, а не словами та образом, що вона намагається створити для оточуючих. Досить згадати панночку з повісті «Інститутка» Марка Вовчка. При першій зустрічі вона вразила дівчат-кріпачок своєю красою, та потім виявилася жорстокою та недалекою людиною.
Ще один яскравий приклад – політики. Людина справляє позитивне враження на свій електорат «правильними» словами та ретельно створеним іміджем, над яким працюють десятки політологів-піарщиків. Але якщо простежити її реальні дії, що можна легко встановити, ким насправді є політик та які цілі переслідує. На превеликий жаль, багато людей не можуть (або просто не бажають?)розібратись у суті справи. Звідси – тисячі «принижених» та «ошуканих» виборців.
Особисте невігластво та лінь є основними проблемами при спілкуванні та взагалі взаємодії між людьми. Таким чином, небажання зробити простий аналіз призводять до катастрофічних наслідків не тільки на особистісному, а також на суспільному рівнях. Можна скільки завгодно перекладати відповідальність на інших, але насправді, десь у глибині душі ми розуміємо, що самі ускладнюємо своє життя, пускаючи в нього «порожніх» та непотрібних людей, які пускають пил в очі, насправді маючи гнилу душу.
Можливість робити висновок щодо конкретної людини, завжди пам’ятати, що саме її вчинки вказують на суть особистості, що дешева «мішура» легко зникає, як тільки наступає критичний момент – саме ці критерії допомагають залишити в своєму оточенні та громадському житті найбільш гідних та зрілих людей, які спроможні зробити наш світ кращим.
Кожен народ має свою історичну суть. У всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. Перший український роман «Чорна Рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу.
Суперечливі, трагічні події з історії козацької України розгортаються у всьому своєму драматизмі. Шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – Чорної Ради 1663 р., що стала провісницею Руїни. Для Куліша Велика Руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. Письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. Відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу. У першій редакції «Чорної Ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на Вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!» Знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, Куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.
У зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. Любов до України – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. Роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. Саме тому «Чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. Кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. Їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.
Образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. Як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.
Своєрідно висвітлено в «Чорній раді» й характер кобзаря. Кобзар у Куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Дума про Хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії України, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.
Роман «Чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. Лицарська душа козака, якої «І весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а Україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. Тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. Історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. Задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.
Дуже часто, спілкуючись з людьми, ми квапимося зі своїми висновками щодо них. Зверхнє ставлення до людей та неспроможність розібратись у тому, хто що собою представляє, може обернутись поганими наслідками для нас самих. Часом ми сприймаємо зовнішній фасад за справжню суть людини, та одразу вішаємо свій ярлик, так до кінця не розібравшись, ким насправді вона є. Звідси – закономірне розчарування, навіть почуття, що тебе зрадили, тощо при подальшій взаємодії. Звідси й те, що ми часто відштовхуємо людей, зовні непривабливих та багатих душею. А найгірше, що й самі починаємо перейматися лише тим, як виглядаємо зовні, замість того щоб по-справжньому вдосконалюватися.
Як показує життя, треба дивитись глибше та намагатись утриматись від оцінки людини, не пізнавши її краще. Не дарма кажуть, що людина пізнається за вчинками, а не словами та образом, що вона намагається створити для оточуючих. Досить згадати панночку з повісті «Інститутка» Марка Вовчка. При першій зустрічі вона вразила дівчат-кріпачок своєю красою, та потім виявилася жорстокою та недалекою людиною.
Ще один яскравий приклад – політики. Людина справляє позитивне враження на свій електорат «правильними» словами та ретельно створеним іміджем, над яким працюють десятки політологів-піарщиків. Але якщо простежити її реальні дії, що можна легко встановити, ким насправді є політик та які цілі переслідує. На превеликий жаль, багато людей не можуть (або просто не бажають?)розібратись у суті справи. Звідси – тисячі «принижених» та «ошуканих» виборців.
Особисте невігластво та лінь є основними проблемами при спілкуванні та взагалі взаємодії між людьми. Таким чином, небажання зробити простий аналіз призводять до катастрофічних наслідків не тільки на особистісному, а також на суспільному рівнях. Можна скільки завгодно перекладати відповідальність на інших, але насправді, десь у глибині душі ми розуміємо, що самі ускладнюємо своє життя, пускаючи в нього «порожніх» та непотрібних людей, які пускають пил в очі, насправді маючи гнилу душу.
Можливість робити висновок щодо конкретної людини, завжди пам’ятати, що саме її вчинки вказують на суть особистості, що дешева «мішура» легко зникає, як тільки наступає критичний момент – саме ці критерії допомагають залишити в своєму оточенні та громадському житті найбільш гідних та зрілих людей, які спроможні зробити наш світ кращим.