Опишіть предмети, за до яких Софійка могла мандрувати у часі.
2. Що символізують коралі у повісті?
3. Як діяло прокляття? Що відбувалося із представниками проклятого
роду?
4. Чому Софію називають Русалонькою?
5. Який момент твору ви вважаєте кульмінаційним?
6. Як Сашкові й Софійці вдалося зупинити прокляття роду Кулаківських?
7. Як впливають, на вашу думку, вчинки і характер людини на майбутнє
нащадків?

Это попроизведению «Русалонька із 7-В, або

прокляття роду Кулаківських »

щоб дати відповідь на це питання потрібно прожити життя та побачити світу. не маючи досвіду важко про щось не можна щось стверджувати або спростовувати на всі 100%. все це дуже поверхнево та загально, адже всі ми різні. кожний з нас особистість, а кожний випадок в нашому житті індивідуальний. різні обставини та причини змушують нас робити ті чи інші речі, які не завжди є добрими. одна справа, якщо щось сталося не по твоєму бажанню, а інша коли навмисно.

звісно кожна людина може розкаятися, але не кожна має силу волі, щоб стати на шлях істини. важливу роль відіграє саме бажання стати краще, та виправити помилки минулого. частіше за все перед тим як людина змінюється і міняє свої життєві пріоритети, цьому передують певні життєві обставини, що несуть за собою сильне емоційне потрясіння яке змушує людину замислитися над своїм життям.

(я обожаю писать если тебе не понравился этот текст напиши мне и я напишу другой)

Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «Лісова пісня», звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом. Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:   Що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з лісу йдуть.   Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:   Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і поховають...   Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:   Я тебе за те люблю найбільше, Чого ти сам в собі не розумієш...   Для Мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. А Лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. Світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. Якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. Це ілюструє трагедія Мавки та Лукаша. Клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. На догоду матері одружившись з Килиною, він довершує справу. Лукаша засмоктує суєта. Він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. І врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях. Лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. Дядько Лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. Порушилась гармонія. Люди зрубали дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. Духи лісу почали мстити. Куць говорить: «Віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу», «Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли ...» Лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. Мавка і Кили-на — як дві половини Лукашевої душі. Одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух. Але вона знову прийшла, його дивовижна Мавка. Повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. Силою свого кохання Мавка врятувала Лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу.