Відповідь:Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому.
Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір’ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.
Відповідь:Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому.
Пояснення:
Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір’ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.