Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть.
Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Своєю ідеєю поема “Давня казка” звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,— Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літературного процесу була характерна значна політизація.
Письменники розділилися на три основні групи. Прихильники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «пролетарські» письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них примикала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Богдана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.
Объяснение:
Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть.
Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Своєю ідеєю поема “Давня казка” звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
Література в Західній Україні в 30-ті роки XX ст
Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,— Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літературного процесу була характерна значна політизація.
Письменники розділилися на три основні групи. Прихильники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «пролетарські» письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них примикала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Богдана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.