Очень Складіть літературний паспорт твору Олександра Олеся «Чари ночі» за зразком: Рід літератури: Жанр: Мотив: Головна думка: Образ ліричного героя: Художні засоби: Віршовий розмір:
Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення «гострої інфекційної хвороби». Ми вживаємо вислів «СНІД — чума XX століття», ми кажемо: «Та ти чумний, чи що?». І мало хто при цьому згадує справжнє значення одного з компонентів цих висловів. Але в 1947 році А. Камю вирішив звернутися до цієї теми в найбільш конкретному її значенні. Він переніс дію із дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди, де «вже давно вона зникла». Та чи зникла? Уявімо 1947 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, але спогади про неї ще надто живі, спогади про «коричневу чуму» — фашизм. Але чому тоді не було просто написати роман про війну, про її жертви? Навіщо така алегорія? Але роман Камю навіть глибший, ніж роман про «коричневу чуму». Чума — це не тільки жорстокість. Чума — це бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. Та найстрашніше те, що Чума заразна. Будьяка людина, що торкається її, відчуває її дихання, просто наближається до неїі ризикує заразитися. Але ж «Чума» — перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.
Хто з нас не любить хорошого жарту? У кожній компанії завжди знайдеться людина, яка своїми дотепними жартами розвеселить усіх. Таких людей називають душею компанії, їм завжди раді. Але і в жартах, як і у кожній справі, повинна бути міра. Давайте пригадаємо стару казочку. В ній розповідається про хлопчика, який пас вівці і, заради сміху, кілька разів кликав людей на до вигукуючи "Вовки, вовки!". І коли вовки насправді з*явилися, ніхто не прийшов на до жартівникові. Адже люди вже не повірили йому. Ось такий простенький приклад показав нам, що навіть у жартах треба знати міру. Адже все, чого забагато,то вже шкодить. Жартуйте, але вчасно зупиняйтеся, щоб не сталося так, як у цій казці: вам вже буде не до жартів, та ніхто вам не повірить і не до
А. Камю вирішив звернутися до цієї теми в найбільш конкретному її значенні. Він переніс дію із дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди, де «вже давно вона зникла». Та чи зникла?
Уявімо 1947 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, але спогади про неї ще надто живі, спогади про «коричневу чуму» — фашизм. Але чому тоді не було просто написати роман про війну, про її жертви? Навіщо така алегорія? Але роман Камю навіть глибший, ніж роман про «коричневу чуму». Чума — це не тільки жорстокість. Чума — це бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. Та найстрашніше те, що Чума заразна. Будьяка людина, що торкається її, відчуває її дихання, просто наближається до неїі ризикує заразитися. Але ж «Чума» — перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.
Давайте пригадаємо стару казочку. В ній розповідається про хлопчика, який пас вівці і, заради сміху, кілька разів кликав людей на до вигукуючи "Вовки, вовки!". І коли вовки насправді з*явилися, ніхто не прийшов на до жартівникові. Адже люди вже не повірили йому.
Ось такий простенький приклад показав нам, що навіть у жартах треба знати міру. Адже все, чого забагато,то вже шкодить. Жартуйте, але вчасно зупиняйтеся, щоб не сталося так, як у цій казці: вам вже буде не до жартів, та ніхто вам не повірить і не до