Найбезцінніша коштовність на землі - це моя сім*я. Моя сім’я – найкращий скарб. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці. Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєю бабусею та дідусем. Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене,до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, до всіх, хто мене оточує. Від своєї неньки я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які проявляє вона щодня. Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я стою твердо на ногах і впевнена у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.
Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Та часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив”, ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди:" жри мене", "я сам би перегриз йому горло", "зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю". Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.
Моя сім’я – найкращий скарб.
Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх
батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєю бабусею та дідусем.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і
справедливість, порядність, любов і ласку до мене,до
моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, до всіх, хто мене оточує.
Від своєї неньки я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які проявляє вона щодня.
Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій,
взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я стою твердо на ногах і впевнена у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і
сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо
своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками,
своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні
переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за
нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і
щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші
батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя
сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками
і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це
є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я
буду берегти, як свою зіницю ока.