Природа: бузкове небо, рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори, жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш (осіннє листя), Гори над степом удалині стояли білі, Над вершечками, жовтими й зеленими (про ліс поряд), зеленісінька травиця ( у струмку), жовте листя, жовто-зелена тиша осені, жовта акація, тиха червона пісню вечорову, око червоного сонця, «Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце», червоно-сумне і велике (про сонце), сині птиці (сполохано злетіли поряд), Низькі чорні хмари (повисли над ешелоном, яким Климко повертався додому), А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків (так Климко думає про вишню, яку він хоче посадити на могилі дядька)
Про одяг і взуття: чорний черевик (про взуття солдата), жовті черевики (дід Бочонки), синій косоворотці (про одяг дід Бочонки), старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра (про одяг Климка), шкіряного картуза з білими молоточками (про картуз дядька Кирила), трояндова червона )сукня (цю святкову сукню продавала вчителька Климка), чорною хустиною (була запнута дівчина на базарі), у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі (цю хустину дівчина на базарі продавала), Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці (так одягався дядько у вихідні і святкові дні, коли вони з Климком йшли на прогулянку)
Про станцію, будинки, предмети: великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи (про нічні вогні станції), чорними боками (про паровоз), як довга чорна щука (про паровоз), чорною кіптявою (вкриті стіни вагової зсередини і знадвору), червоні райдуги (про світло від «буржуйки»), вишневого кольору чавунної "буржуйки", тирса жовто-медова (нею хлопці посипали підлогу вагової), чорні ночі (під час війни), чорну дучку карабінного дула (про зброю солдата), зеленкуваті галети (дав Климкові солдат), пухка біла нитковина (завжди була у скриньці дядька), зв'язаних докупи білою ниткою (про цукерки), блідо-рожеву холодну серединку (про пізню завʼязь кавунчат), голубою тінню, «чорні, як-вугілля, картоплини», а серединка їх рожева, зелена будка (про хлібовозку), ставали більші й жовтогарячіші (про тінь Климка у проміннях вечірнього сонця), чорну копичку сіна, фарба на ній, весела, голуба (про колиску для Олі), сірими, вицвілими на сонці прилавками (опис прилавків на базарі у Словʼянську), маленьке жовте глеченя ( з молоком принесла тітка Марина Климкові), клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, білою цівкою (потекла на дорогу сіль з пробитого кулею мішка)
Про героїв сині долоні (замерзлого Климка), червоний тугий пружок (залишався на лобі дядька від картуза), червоно блиснувши окулярами» (про відблиск вранішнього сонця у скельцях окулярів солдата), червоних тридцяток (дав дід Бочонок Климкові після загибелі дядька), чорних — їх так і не відмили — дядькових рук (про руки дядька Кирила під час похорону), блідо-рожеві троянди (про румʼянець на щоках вчительки), бузкова сповивачка (в неї загорнута малесенька донечка вчительки), губеняти, не червоні, а синюваті, ожинові (така бліденька з голоду дитина вчительки), рожеве у сяйві од "буржуйки" волосся (про вчительку), в очах плавали жовті плями (Климко простудився), великі сині очі, червоні по білках (запальні очі Климка); Щоки в неї були товсті, червоні, в густих синіх прожилках (опис ворожки на базарі), Сіра людська хвиля (кинулася втікати від облави), попливли червоногарячі плями (перед очима смертельно пораненого Климка)
Оповідання “Приблуда” С. Васильченко написав 1925 року. Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. Васильченко був завідувачем дитячого будинку.
Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.
Умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, «хліба ні кришки».
Діти знали, що за зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю Параски Калістратівни (так звали завідувачку) криється чуле й добре серце. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок Безпритульність, розруха, голоднеча за перши революційних років.)
Портрет завідувачки : «…голос, як труба, іде, як буря. Висока, огрядна, в мужичих чоботях, шумить-гримить… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась…»
Діти прозвали її Ревою. Вона, замкнувшись у своїй кімнаті, ревне плаче, не можучи спокійно дивитися на дитячі злидні й поневіряння.
Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.
Риси характеру Мишка: кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів.
Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують зворушливою увагою і піклуванням майбутнього «Моцарта». Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодо . Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду.
Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку.
Герої оповідання «Приблуда» знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна , були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист.
Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.
Засоби гумористичного зображення
Використання жартівливих народних пісень, що їх співають вихованці дитячого будинку
Відповідь:
Природа: бузкове небо, рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори, жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш (осіннє листя), Гори над степом удалині стояли білі, Над вершечками, жовтими й зеленими (про ліс поряд), зеленісінька травиця ( у струмку), жовте листя, жовто-зелена тиша осені, жовта акація, тиха червона пісню вечорову, око червоного сонця, «Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце», червоно-сумне і велике (про сонце), сині птиці (сполохано злетіли поряд), Низькі чорні хмари (повисли над ешелоном, яким Климко повертався додому), А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків (так Климко думає про вишню, яку він хоче посадити на могилі дядька)
Про одяг і взуття: чорний черевик (про взуття солдата), жовті черевики (дід Бочонки), синій косоворотці (про одяг дід Бочонки), старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра (про одяг Климка), шкіряного картуза з білими молоточками (про картуз дядька Кирила), трояндова червона )сукня (цю святкову сукню продавала вчителька Климка), чорною хустиною (була запнута дівчина на базарі), у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі (цю хустину дівчина на базарі продавала), Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці (так одягався дядько у вихідні і святкові дні, коли вони з Климком йшли на прогулянку)
Про станцію, будинки, предмети: великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи (про нічні вогні станції), чорними боками (про паровоз), як довга чорна щука (про паровоз), чорною кіптявою (вкриті стіни вагової зсередини і знадвору), червоні райдуги (про світло від «буржуйки»), вишневого кольору чавунної "буржуйки", тирса жовто-медова (нею хлопці посипали підлогу вагової), чорні ночі (під час війни), чорну дучку карабінного дула (про зброю солдата), зеленкуваті галети (дав Климкові солдат), пухка біла нитковина (завжди була у скриньці дядька), зв'язаних докупи білою ниткою (про цукерки), блідо-рожеву холодну серединку (про пізню завʼязь кавунчат), голубою тінню, «чорні, як-вугілля, картоплини», а серединка їх рожева, зелена будка (про хлібовозку), ставали більші й жовтогарячіші (про тінь Климка у проміннях вечірнього сонця), чорну копичку сіна, фарба на ній, весела, голуба (про колиску для Олі), сірими, вицвілими на сонці прилавками (опис прилавків на базарі у Словʼянську), маленьке жовте глеченя ( з молоком принесла тітка Марина Климкові), клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, білою цівкою (потекла на дорогу сіль з пробитого кулею мішка)
Про героїв сині долоні (замерзлого Климка), червоний тугий пружок (залишався на лобі дядька від картуза), червоно блиснувши окулярами» (про відблиск вранішнього сонця у скельцях окулярів солдата), червоних тридцяток (дав дід Бочонок Климкові після загибелі дядька), чорних — їх так і не відмили — дядькових рук (про руки дядька Кирила під час похорону), блідо-рожеві троянди (про румʼянець на щоках вчительки), бузкова сповивачка (в неї загорнута малесенька донечка вчительки), губеняти, не червоні, а синюваті, ожинові (така бліденька з голоду дитина вчительки), рожеве у сяйві од "буржуйки" волосся (про вчительку), в очах плавали жовті плями (Климко простудився), великі сині очі, червоні по білках (запальні очі Климка); Щоки в неї були товсті, червоні, в густих синіх прожилках (опис ворожки на базарі), Сіра людська хвиля (кинулася втікати від облави), попливли червоногарячі плями (перед очима смертельно пораненого Климка)
Пояснення:
Оповідання “Приблуда” С. Васильченко написав 1925 року. Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. Васильченко був завідувачем дитячого будинку.
Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.
Умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, «хліба ні кришки».
Діти знали, що за зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю Параски Калістратівни (так звали завідувачку) криється чуле й добре серце. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок Безпритульність, розруха, голоднеча за перши революційних років.)
Портрет завідувачки : «…голос, як труба, іде, як буря. Висока, огрядна, в мужичих чоботях, шумить-гримить… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась…»
Діти прозвали її Ревою. Вона, замкнувшись у своїй кімнаті, ревне плаче, не можучи спокійно дивитися на дитячі злидні й поневіряння.
Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.
Риси характеру Мишка: кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів.
Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують зворушливою увагою і піклуванням майбутнього «Моцарта». Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодо . Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду.
Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку.
Герої оповідання «Приблуда» знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна , були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист.
Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.
Засоби гумористичного зображення
Використання жартівливих народних пісень, що їх співають вихованці дитячого будинку
«На горі качата –
Роди, Боже, дівчата.
А хлопців не роди,
Бо то самі іроди».
2. Використання кумедної ситуації
Читання Мишком книжки догори дригом.
3. Примітивне використання іноземних слів
Дер штуль, дер зуп
4. Вживання просторічних слів
Актор, фортеп’яно, губернатка