Нужно написать короткий пересказ, с понятным смыслом Книга состоящая из 2-ух частей(обязательно сокращённая) Володимир Рутківський - Джури козака швайки. Требования : до 100 слов, написать самых главных персонажей. Сокращённая книга не большая, времени займет не много. Хочу добавить, что не нужно исключать детали.

Зав’язка. У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Саме він попередив про те, що має статися злочин: коштовну українську реліквію, старовинну козацьку шаблю мають за великі гроші продати за кордон. Де шукати реліквію привид пояснив жестами. Сім’я Руснаків на машині Машці вирушають на пошуки реліквії. — Розвиток дій. У пошуках шаблі: від замку до замку з небезпечними пригодами — Кульмінація. Разом із пластунами Северином та Василем Наталці вдається розгадати таємницю козацької шаблі. Зустріч всіх героїв у Хотинській фортеці. Намагання Миршавого продати шаблю Дебелому. Наступ привидів. — Розв’язка. Миршавий віддає шаблю Наталчиній матері. Наталочка отримує відзнаку пластунських вмілостей. — Епілог – шабля в руках актора козака Андрія під час виконання вистави «Запорожець за Дунаєм».

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.