Правда і неправда, правда і кривда — вічне протиборство в умах і серцях людей. З дитинства кожен знає, що правда — це добре, а брехати, обманювати — погано. А ще гірше жити в постійній неправді, подвійній моралі. Це руйнує душу людини, це приводить до трагедії. "Неправда — релігія рабів і хазяїнів", — проголосив М. Горький вустами свого героя Сатіна.
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.
Людина за час свого життя стикається з необхідністю вибору. Найскладніший вибір – це вибір свого життєвого шляху. Той шлях, який вибраний в якості основного, визначає всі рішення людини. На жаль, далеко не всі визначаються зі своїм життєвим шляхом вчасно. Через це такі люди метаються, весь час переглядають своє ставлення до тих чи інших проблем і, загалом, їх складно називати щасливими. Я вже задумуюсь над тим, який шлях буде обрано мною. Я його ще не вибрав і розглядаю різні варіанти. Одним з таких варіантів є шлях Дон Кіхота.
Як відомо, Дон Кіхот вибрав шлях служіння суспільству. Його ніяк не можна було назвати байдужою людиною. Він дійсно цікавився тим, як живуть інші, намагався до м. Для нього були характерні такі якості, як готовність до жертовності, інтерес до чужих справ і проблем, він опікувався і допомагав людям, яких зовсім не знав. Йому були абсолютно невластиві відчуженість від чужих справ, байдужість і егоїзм. Але чи можу я займати таку ж позицію і вести себе так само, як Дон Кіхот? Це питання непросте.
З одного боку, я дуже люблю людей, які мене оточують, і надзвичайно сильно хочу їм до коли в їх житті з’являються якісь проблеми чи негаразди. Але при цьому я не впевнений, що у мене вистачить для цього сил. Якщо допомагати, то по-справжньому. Якщо людина береться допомагати іншим, вона повинна бути готовою взяти на себе справжню відповідальність і допомагати так, як ніколи раніше, адже йому будуть вірити і сподіватися. Я зовсім не впевнений, що у мене вийде робити все це так, як потрібно. Саме з цієї причини шлях Дон Кіхота, швидше за все, мені зовсім не підходить.
Втім, для мене підходить шлях звичайної порядної людини. Я можу з упевненістю сказати, що готовий надавати посильну до своїм друзям і близьким, бути для них справжнім другом і товаришем. Крім того, я також готовий утримуватися від зла по відношенню до інших людей. Так, зробити це зовсім не просто, але я до цього готовий, а тому і повною мірою впевнений, що у мене все вийде.
У житті дуже потрібно вибрати правильний шлях. Якщо людина обрала правильний шлях у своєму житті, вона гарантовано буде чистою хоча б перед своєю совістю. На прикладі Дон Кіхота ми бачимо випадок того, як людина обрала важкий шлях, але може бути задоволена тим, що їй все вдавалося. Я не вважаю, що мені під силу аналогічний шлях. Однак, в той же час, я думаю, що в повній мірі впораюся з нормальним добрим шляхом порядної людини.
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.
Людина за час свого життя стикається з необхідністю вибору. Найскладніший вибір – це вибір свого життєвого шляху. Той шлях, який вибраний в якості основного, визначає всі рішення людини. На жаль, далеко не всі визначаються зі своїм життєвим шляхом вчасно. Через це такі люди метаються, весь час переглядають своє ставлення до тих чи інших проблем і, загалом, їх складно називати щасливими. Я вже задумуюсь над тим, який шлях буде обрано мною. Я його ще не вибрав і розглядаю різні варіанти. Одним з таких варіантів є шлях Дон Кіхота.
Як відомо, Дон Кіхот вибрав шлях служіння суспільству. Його ніяк не можна було назвати байдужою людиною. Він дійсно цікавився тим, як живуть інші, намагався до м. Для нього були характерні такі якості, як готовність до жертовності, інтерес до чужих справ і проблем, він опікувався і допомагав людям, яких зовсім не знав. Йому були абсолютно невластиві відчуженість від чужих справ, байдужість і егоїзм. Але чи можу я займати таку ж позицію і вести себе так само, як Дон Кіхот? Це питання непросте.
З одного боку, я дуже люблю людей, які мене оточують, і надзвичайно сильно хочу їм до коли в їх житті з’являються якісь проблеми чи негаразди. Але при цьому я не впевнений, що у мене вистачить для цього сил. Якщо допомагати, то по-справжньому. Якщо людина береться допомагати іншим, вона повинна бути готовою взяти на себе справжню відповідальність і допомагати так, як ніколи раніше, адже йому будуть вірити і сподіватися. Я зовсім не впевнений, що у мене вийде робити все це так, як потрібно. Саме з цієї причини шлях Дон Кіхота, швидше за все, мені зовсім не підходить.
Втім, для мене підходить шлях звичайної порядної людини. Я можу з упевненістю сказати, що готовий надавати посильну до своїм друзям і близьким, бути для них справжнім другом і товаришем. Крім того, я також готовий утримуватися від зла по відношенню до інших людей. Так, зробити це зовсім не просто, але я до цього готовий, а тому і повною мірою впевнений, що у мене все вийде.
У житті дуже потрібно вибрати правильний шлях. Якщо людина обрала правильний шлях у своєму житті, вона гарантовано буде чистою хоча б перед своєю совістю. На прикладі Дон Кіхота ми бачимо випадок того, як людина обрала важкий шлях, але може бути задоволена тим, що їй все вдавалося. Я не вважаю, що мені під силу аналогічний шлях. Однак, в той же час, я думаю, що в повній мірі впораюся з нормальним добрим шляхом порядної людини.