Яживу на вулиці … . вона знаходиться у великому місті. обабіч вулиці піднімаються увись багатоповерхові будинки. зовсім поруч знаходиться дитячий майданчик. ми з радістю проводимо там свій вільний час. біля будинків ростуть дерева, тому в теплу пору тут зелено і затишно. а ще на ній є моя рідна школа, куди я майже кожного дня ходжу на уроки. мені подобається моя вулиця. моя вулиця має ім’я великої людини андрея шептицького. митрополит був заможним, але все своє життя бідним та знедоленим.
Поема миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про ту частину історії україни, що стосується княжої доби. описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою батьківщину. така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. у воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. під час набігів на київську русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою батьківщину. а дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську. хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. не тільки в період існування київської русі українці змушені були розлучатися зі своєю батьківщиною. наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. народне прислів'я недаремно каже: «нашого цвіту по всьому світу». чимало українців мешкає тепер у росії, сполучених штатах америки, канаді, країнах є
