Як для мене, то осінь досить сумна пора. Наступають дощові дні, світла та тепла стає все менше, пробуджуватися треба рано, щоб не спізнитися до школи.
Але осінь має свої гарні моменти. По-перше, тішить те, що є вдосталь овочів та фруктів. Можна смачно поласувати свіжими яблуками, грушами, виноградом. По-друге, раді батьки, що важка праця на полях дала щедрий врожай. Домашні комори поповнились картоплею, морквою, буряком. По-третє, попри ранні пробудження кожен шкільний день приносить зустріч із друзями, однокласниками, вчителями. По-четверте, саме восени першого вересня відчуваю себе старшим. Адже переходжу в наступний клас.
Усім цим мені подобається осінь.
Осінь - це чудова пора року.
Восени збирають дозрілий врожай. Осінь розмальовує все різнобарвними фарбами. Листя на деревах стає жовто-багряним. Відлітають у вирій журавлі. Готуються до зими тварини. Роблять зручні нірки, готують запаси на зиму. Осінні перетворення зачаровують своїми барвами.
В осінню пору кличе нас до школи шкільний дзвоник. Щороку при зустрічі з однокласниками я відчуваю себе старшим на один рік. Ось тому мені подобається осінь.
прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценічне ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Як для мене, то осінь досить сумна пора. Наступають дощові дні, світла та тепла стає все менше, пробуджуватися треба рано, щоб не спізнитися до школи.
Але осінь має свої гарні моменти. По-перше, тішить те, що є вдосталь овочів та фруктів. Можна смачно поласувати свіжими яблуками, грушами, виноградом. По-друге, раді батьки, що важка праця на полях дала щедрий врожай. Домашні комори поповнились картоплею, морквою, буряком. По-третє, попри ранні пробудження кожен шкільний день приносить зустріч із друзями, однокласниками, вчителями. По-четверте, саме восени першого вересня відчуваю себе старшим. Адже переходжу в наступний клас.
Усім цим мені подобається осінь.
Осінь - це чудова пора року.
Восени збирають дозрілий врожай. Осінь розмальовує все різнобарвними фарбами. Листя на деревах стає жовто-багряним. Відлітають у вирій журавлі. Готуються до зими тварини. Роблять зручні нірки, готують запаси на зиму. Осінні перетворення зачаровують своїми барвами.
В осінню пору кличе нас до школи шкільний дзвоник. Щороку при зустрічі з однокласниками я відчуваю себе старшим на один рік. Ось тому мені подобається осінь.
Объяснение:
прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценічне ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.