На мою думку, одна з речей у житті людини, яку ніколи на можна пробачити, – зрада. Зрада ніколи не може бути виправдана. Коли людина любить та поважає іншу людину, колектив чи країну, вона ніколи їх не зрадить. Тому, хто зрадив, не можна вірити, його честь і совість назавжди залишиться заплямованою.
По-перше, ніколи не буде щаслива людина, яка зрадила своїх близьких або свою країну. На чужому нещасті щастя не побудуєш. Проілюструвати цей аргумент я хочу прикладом з роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Гриць Бобренко, покинувши Марусю, не зміг змиритися з цим, тому що разом з нею він зрадив свою душу, всі світлі почуття та думки, що мав. Головний герой не зміг жити з таким величезним тягарем, тому знову прийшов до Марусі, але вона не пробачила його, хоч і любила.
По-друге, зрадлива людина не заслуговує на повагу і довіру. У колективі її завжди намагаються обминати, щоб не зазнати зради. Зрештою, вона втрачає усіх своїх друзів та товаришів. Зрада завжди вважалася величезним злочином, тому каралася дуже суворо. Так, наприклад, на війні зраду карали негайним розстрілом, не даючи злочинцю виправдатися. Таким чином, не варто пробачати зраду, адже вона завжди призводила до жахливих наслідків.
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
На мою думку, одна з речей у житті людини, яку ніколи на можна пробачити, – зрада. Зрада ніколи не може бути виправдана. Коли людина любить та поважає іншу людину, колектив чи країну, вона ніколи їх не зрадить. Тому, хто зрадив, не можна вірити, його честь і совість назавжди залишиться заплямованою.
По-перше, ніколи не буде щаслива людина, яка зрадила своїх близьких або свою країну. На чужому нещасті щастя не побудуєш. Проілюструвати цей аргумент я хочу прикладом з роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Гриць Бобренко, покинувши Марусю, не зміг змиритися з цим, тому що разом з нею він зрадив свою душу, всі світлі почуття та думки, що мав. Головний герой не зміг жити з таким величезним тягарем, тому знову прийшов до Марусі, але вона не пробачила його, хоч і любила.
По-друге, зрадлива людина не заслуговує на повагу і довіру. У колективі її завжди намагаються обминати, щоб не зазнати зради. Зрештою, вона втрачає усіх своїх друзів та товаришів. Зрада завжди вважалася величезним злочином, тому каралася дуже суворо. Так, наприклад, на війні зраду карали негайним розстрілом, не даючи злочинцю виправдатися. Таким чином, не варто пробачати зраду, адже вона завжди призводила до жахливих наслідків.
Відповідь:
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
Пояснення: