Урочистість підсилюється прийомом ретардації (хаотичне повторення частин тексту з метою уповільнення розповіді): «… дівка-бранка, Маруся, попівна-Богуславка», «Ви, біднії невільники…»
Кількість складів у рядку від 4 до 20 (нерівноскладовість)
Що / на / Чор/ но/ му / мо / рі
Що / на / ка / ме / ні / бі/ лень/ ко/ му
Там/ сто/ я / ла /тем/ ни/ ця / кам/ я / на / я
Рядки групуються за завершеністю думки (тирадами)
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невільників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки, Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Рядки найчастіше поєднані дієслівною римою, одразу римуються декілька рядків: пробувають – не видають, приходжає – промовляє, зачували – познавали – промовляли…
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) — ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) — увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» — одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію — серед них «Я» упізнає свою матір — щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір. Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності. Кольори: темні ночі, чорний трибунал революції, апарат військового телефону тягне печальну тривожну мелодію, канделябр тускло горить, у городі — тьма, північна тьма, холодна трясовина, заграва, гарматний гул, палахкотять блискавиці, хмари пилу, які покривають мутне вогняне сонце; сонце — мідь і неба не видно, мутна курява над далеким небосхилом, зелено-лимонна безвість мертвої дороги.
Объяснение: Будова думи має три частини.
Зачин («заплачка»): «Що на Чорному морі,… Бідних невольників».
Основна частина: «То вони тридцять літ у неволі пробувають,…Для лакомства нещасного».
Кінцівка («славославіє») : «Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невільників …Нас, бідних невільників!»
Урочистість підсилюється прийомом ретардації (хаотичне повторення частин тексту з метою уповільнення розповіді): «… дівка-бранка, Маруся, попівна-Богуславка», «Ви, біднії невільники…»
Кількість складів у рядку від 4 до 20 (нерівноскладовість)
Що / на / Чор/ но/ му / мо / рі
Що / на / ка / ме / ні / бі/ лень/ ко/ му
Там/ сто/ я / ла /тем/ ни/ ця / кам/ я / на / я
Рядки групуються за завершеністю думки (тирадами)
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невільників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки, Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Рядки найчастіше поєднані дієслівною римою, одразу римуються декілька рядків: пробувають – не видають, приходжає – промовляє, зачували – познавали – промовляли…
Згадуються магічні числа: сімсот козаків, тридцять літ
Часті тавтологічні повтори: кляли-проклинали; потурчилась, побусурменилась
Як фольклорний твір має сталі епітети: темниця кам'яная, Божого світу, білим лицем, сирої землі, тяжкої неволі, яснії зорі, тихі води
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, за усними переказами звільнила козаків з неволі
Належить до ліро-епосу (сюжет розкривається віршованою мовою)
Объяснение:
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) — ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) — увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» — одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію — серед них «Я» упізнає свою матір — щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір. Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності. Кольори: темні ночі, чорний трибунал революції, апарат військового телефону тягне печальну тривожну мелодію, канделябр тускло горить, у городі — тьма, північна тьма, холодна трясовина, заграва, гарматний гул, палахкотять блискавиці, хмари пилу, які покривають мутне вогняне сонце; сонце — мідь і неба не видно, мутна курява над далеким небосхилом, зелено-лимонна безвість мертвої дороги.