особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що т. шевченко був боярином на весіллі п. куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, п. куліша лякали антицарські виступи кобзаря. громадянський подвиг п. куліша в тому, що він почав писати твори з історії україни українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і т. шевченка, і марка вовчка, і г. квітки-основ'яненка. п. куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.
т. шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю україни — і в цьому між ними різниця в поглядах. т. шевченко був захоплений романом п. куліша "чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.
про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок миколи і п. кулішу в 1847 році за участь у кирило-мефодіївському братстві. як і шевченку, цар написав на кулішевій справі: "запретить писать і сослать на спужбу в вологду".
отже, т. шевченко і п. куліш — це борці за окреме існування україни від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили україні та її народові.
появі драми в греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім лірика. всі ми знаємо багатий героїчний епос-поеми "іліада" та "одіссея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми гесіода (vii ст. до н. ; це твори ліричних поетів vi ст. до н. е..
народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: деметрі, її дочки корі, діонісу. такі обряди іноді перетворювалися в культову драму. наприклад, в місті елевсіні під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження зевса і деметри, викрадення кори плутоном, блукання деметри в пошуках дочки і повернення кори на землю.
софокл брав участь і в державному житті, займаючи відповідальні посади. так, він був обраний стратегом (воєначальником) і разом з периклом брав участь в експедиції проти острову самоса, що вирішив відокремитись від афін. після смерті софокла співгромадяни шанували його не тільки як великого поета, але й одного зі славнозвісних афінських героїв.
шляхетні герої трагедій софокла тісними узами пов'язані з колективом громадян: -це втілення ідеалу гармонійної особистості, який був створений у роки розквіту афін. тому софокла називають співаком афінської демократії.
проте творчість софокла складно і суперечливо. його трагедії відбили не тільки розквіт, але і кризу, полісної системи, що закінчилася загибеллю афінської демократії.
грецька трагедія у творчості софокла досягає своєї досконалості. софокл увів третього актора, збільшив діалогічні частини комедії (епісодіі) і зменшив партії хору. дія стала більш живою і достовірною, тому що на сцені могли одночасно виступати і давати мотивування своїм вчинкам три персонажі. проте хор у софокла продовжує грати важливу роль у трагедії і число хоревтів було навіть збільшено до 15 чоловік.
з ім'ям софокла також пов'язане введення декораційного живопису.
римський театр
витоки римського театру.
витоки римського театру і драми походять, як і в греції, до обрядовим ігор, багатим карнавальними елементами. такий, наприклад, свято сатурналій-на честь італійського божества сатурна. особливістю цього свята було "перевертання" звичних суспільних відносин: панове на час ставали "рабами", а раби-"панами".
одним із витоків римського театру і драми були сільські свята збору врожаю. ще у віддалені часи, коли рим являв собою невелику громаду лациума, по селах справлялися свята у зв'язку із закінченням жнив. на цих святах виспівували веселі грубуваті пісні-фесценніни. як і в греції, зазвичай зазвичай виступали у цьому два полухория, які обмінювалися жартами часом уїдливого змісту. зародившись ще при родовому ладі, фесценніни существалі і в наступні століття, і в них, за свідченням горація, знаходила відображення соціальна боротьба між плебеями і патриціями.
у ателлане діяли чотири постійних комічних персонажа: макк, буккон, папп і доссен. твердого тексту ателлани не мали, тому при їх виконанні відкривався широкий простір для імпровізації.
до народної драмі піднімається і мім. як і в греції, мім відтворював сценки з народного побуту, а іноді пародіював міфи, виводячи в блазнівському вигляді богів і героїв.
особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що т. шевченко був боярином на весіллі п. куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, п. куліша лякали антицарські виступи кобзаря. громадянський подвиг п. куліша в тому, що він почав писати твори з історії україни українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і т. шевченка, і марка вовчка, і г. квітки-основ'яненка. п. куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.
т. шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю україни — і в цьому між ними різниця в поглядах. т. шевченко був захоплений романом п. куліша "чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.
про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок миколи і п. кулішу в 1847 році за участь у кирило-мефодіївському братстві. як і шевченку, цар написав на кулішевій справі: "запретить писать і сослать на спужбу в вологду".
отже, т. шевченко і п. куліш — це борці за окреме існування україни від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили україні та її народові.
походження давньогрецької драми і театру.
появі драми в греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім лірика. всі ми знаємо багатий героїчний епос-поеми "іліада" та "одіссея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми гесіода (vii ст. до н. ; це твори ліричних поетів vi ст. до н. е..
народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: деметрі, її дочки корі, діонісу. такі обряди іноді перетворювалися в культову драму. наприклад, в місті елевсіні під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження зевса і деметри, викрадення кори плутоном, блукання деметри в пошуках дочки і повернення кори на землю.
софокл брав участь і в державному житті, займаючи відповідальні посади. так, він був обраний стратегом (воєначальником) і разом з периклом брав участь в експедиції проти острову самоса, що вирішив відокремитись від афін. після смерті софокла співгромадяни шанували його не тільки як великого поета, але й одного зі славнозвісних афінських героїв.
шляхетні герої трагедій софокла тісними узами пов'язані з колективом громадян: -це втілення ідеалу гармонійної особистості, який був створений у роки розквіту афін. тому софокла називають співаком афінської демократії.
проте творчість софокла складно і суперечливо. його трагедії відбили не тільки розквіт, але і кризу, полісної системи, що закінчилася загибеллю афінської демократії.
грецька трагедія у творчості софокла досягає своєї досконалості. софокл увів третього актора, збільшив діалогічні частини комедії (епісодіі) і зменшив партії хору. дія стала більш живою і достовірною, тому що на сцені могли одночасно виступати і давати мотивування своїм вчинкам три персонажі. проте хор у софокла продовжує грати важливу роль у трагедії і число хоревтів було навіть збільшено до 15 чоловік.
з ім'ям софокла також пов'язане введення декораційного живопису.
римський театрвитоки римського театру.
витоки римського театру і драми походять, як і в греції, до обрядовим ігор, багатим карнавальними елементами. такий, наприклад, свято сатурналій-на честь італійського божества сатурна. особливістю цього свята було "перевертання" звичних суспільних відносин: панове на час ставали "рабами", а раби-"панами".
одним із витоків римського театру і драми були сільські свята збору врожаю. ще у віддалені часи, коли рим являв собою невелику громаду лациума, по селах справлялися свята у зв'язку із закінченням жнив. на цих святах виспівували веселі грубуваті пісні-фесценніни. як і в греції, зазвичай зазвичай виступали у цьому два полухория, які обмінювалися жартами часом уїдливого змісту. зародившись ще при родовому ладі, фесценніни существалі і в наступні століття, і в них, за свідченням горація, знаходила відображення соціальна боротьба між плебеями і патриціями.
у ателлане діяли чотири постійних комічних персонажа: макк, буккон, папп і доссен. твердого тексту ателлани не мали, тому при їх виконанні відкривався широкий простір для імпровізації.
до народної драмі піднімається і мім. як і в греції, мім відтворював сценки з народного побуту, а іноді пародіював міфи, виводячи в блазнівському вигляді богів і героїв.