Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
І. Франко – автор багатьох чудових, оригінальних поем – передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий “Мойсей”.
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема “Мойсей” у певному розумінні – його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: “Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю”, – писав він.
Фабула поеми – це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої. Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга – за Датаном і Авіроном) гине в “громадянській війні”, тому що тривалою неволею витравлено в цих людях “святий вогонь волелюбності”. Їсти, спати, одружуватися, народжувати – ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ – не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Як бачимо, поема “Мойсей” актуальна і сьогодні. А наступні покоління напевно черпатимуть з цього твору розв’язання багатьох проблем людини: її взаємин з оточенням, із Богом, та й із самим собою
Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
І. Франко – автор багатьох чудових, оригінальних поем – передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий “Мойсей”.
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема “Мойсей” у певному розумінні – його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: “Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю”, – писав він.
Фабула поеми – це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої. Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга – за Датаном і Авіроном) гине в “громадянській війні”, тому що тривалою неволею витравлено в цих людях “святий вогонь волелюбності”. Їсти, спати, одружуватися, народжувати – ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ – не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Як бачимо, поема “Мойсей” актуальна і сьогодні. А наступні покоління напевно черпатимуть з цього твору розв’язання багатьох проблем людини: її взаємин з оточенням, із Богом, та й із самим собою