мої роздуми над проблемами сім'ї та родинного виховання
після прочитання роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? "
панаса мирного
роман панаса мирного та івана білика "хіба ревуть воли, як ясла повні? " — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.
однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.
головний герой роману — селянин чіпка вареник. виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. з дитинства чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. виховувала хлопця баба оришка, розпові йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. отже, чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "і росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні "
я вважаю, що на формування характеру чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.
натомість єдиний друг чіпки, грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. грицько працював не рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. у романі образ грицька протиставляється образові чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.
ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика мирона гудзя. його онук максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. одружившись із явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки галі поставило перед максимом та явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.
як не дивно, галя, у яку закохався чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.
прослідкувавши за долями головних героїв роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? ", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. чіпка варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. крім баби оришки, у чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як чіпка. якщо чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Я дотримуюся думки, що білою вороною будь-де бути нелегко. Але це не важкий хрест, який потрібно тягти за собою. Можна обернути свою білість, тобто оригінальність, на користь собі самому.
Біла ворона у певній групі – це людина, яка відрізняється від інших! А ця несхожість може проявлятися чим завгодно! Наприклад, всі в класі модно вдягнені, а одна дитина носить старий одяг. Вона є білою вороною, бо бідна. Так само хлопчик зі здібностями геніального художника буде виглядати білою вороною в класі, де більшість дітей здібна хіба що до малювання бубликів.
Чому ж нелегко бути білою вороною? Во-перше, не всі люди цікавляться незнайомими явищами. Іноді вони заздрять, а іноді просто не цікавляться. Хтось цікавиться, але йому складно зрозуміти товариша-білу ворону, бо раніше він нікого подібного не зустрічав. Школярі ж полюбляють подражнити тих, хто на них несхожий. Отже, люди по-різному ставляться до білих ворон.
По-друге, бути білою вороною – це в принципі випробування. Щоб мати власну думку, варто зібрати сили для того, щоб її захистити. Тобто, наприклад, дівчина фарбує волосся у червоний колір, вона має сміливість всім заявити про свої смаки. Навіть, якщо весь її клас вирішить, що червоне волосся – дурниця, ця дівчина має право фарбуватись як завгодно. А це ох як нелегко буває відстояти!
На мій погляд, людині, яку сприймають як білу ворону, буває важко досягти чогось звичайного для решти. Наприклад, людину в татуюваннях не візьмуть працювати до престижного офісу. Це смішно, насправді, бо можливо саме вона була б найкращим працівником. Але в сфері формального спілкування людей склалися певні вимоги та традиції, і якщо людина хоче знайти там своє місце, їй доведеться якось вписуватися.
Існує ще один тип людей, яких хтось назве білою вороною, та насправді це не так. Вони зі своєю так званою оригінальністю лізуть в очі іншим, навмисно провокують своєю невідповідною поведінкою та голосно кричать «Я особливий!». Такі люди нікому не подобаються насправді, бо просто шукають уваги решти, яку не можуть чи не хочуть добути іншим шляхом.
Біла ворона в українській літературі – це персонаж, який поводиться інакше, ніж прийнято у всіх. Таким був Чіпка у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Він відрізнявся від ровесників тим, що не мав батька. На жаль, він з часом відсторонився від моральних норм суспільства та пішов злочинним шляхом.
А от добрий приклад білої ворони – це творець, майстер Сивоок, що трудився над зведенням Софії Київської, персонаж роману Павла Загребельного «Диво». Його, звичайно, не назвеш класичною білою вороною. Але для натовпу людей, які не є митцями, він – дещо незрозуміла постать.
Отже, я вважаю, що справжні білі ворони – люди, які мають силу знайти своє місце в житті, завдяки та всупереч власній несхожості з іншими.
мої роздуми над проблемами сім'ї та родинного виховання
після прочитання роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? "
панаса мирного
роман панаса мирного та івана білика "хіба ревуть воли, як ясла повні? " — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.
однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.
головний герой роману — селянин чіпка вареник. виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. з дитинства чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. виховувала хлопця баба оришка, розпові йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. отже, чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "і росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні "
я вважаю, що на формування характеру чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.
натомість єдиний друг чіпки, грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. грицько працював не рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. у романі образ грицька протиставляється образові чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.
ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика мирона гудзя. його онук максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. одружившись із явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки галі поставило перед максимом та явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.
як не дивно, галя, у яку закохався чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.
прослідкувавши за долями головних героїв роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? ", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. чіпка варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. крім баби оришки, у чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як чіпка. якщо чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Біла ворона у певній групі – це людина, яка відрізняється від інших! А ця несхожість може проявлятися чим завгодно! Наприклад, всі в класі модно вдягнені, а одна дитина носить старий одяг. Вона є білою вороною, бо бідна. Так само хлопчик зі здібностями геніального художника буде виглядати білою вороною в класі, де більшість дітей здібна хіба що до малювання бубликів.
Чому ж нелегко бути білою вороною? Во-перше, не всі люди цікавляться незнайомими явищами. Іноді вони заздрять, а іноді просто не цікавляться. Хтось цікавиться, але йому складно зрозуміти товариша-білу ворону, бо раніше він нікого подібного не зустрічав. Школярі ж полюбляють подражнити тих, хто на них несхожий. Отже, люди по-різному ставляться до білих ворон.
По-друге, бути білою вороною – це в принципі випробування. Щоб мати власну думку, варто зібрати сили для того, щоб її захистити. Тобто, наприклад, дівчина фарбує волосся у червоний колір, вона має сміливість всім заявити про свої смаки. Навіть, якщо весь її клас вирішить, що червоне волосся – дурниця, ця дівчина має право фарбуватись як завгодно. А це ох як нелегко буває відстояти!
На мій погляд, людині, яку сприймають як білу ворону, буває важко досягти чогось звичайного для решти. Наприклад, людину в татуюваннях не візьмуть працювати до престижного офісу. Це смішно, насправді, бо можливо саме вона була б найкращим працівником. Але в сфері формального спілкування людей склалися певні вимоги та традиції, і якщо людина хоче знайти там своє місце, їй доведеться якось вписуватися.
Існує ще один тип людей, яких хтось назве білою вороною, та насправді це не так. Вони зі своєю так званою оригінальністю лізуть в очі іншим, навмисно провокують своєю невідповідною поведінкою та голосно кричать «Я особливий!». Такі люди нікому не подобаються насправді, бо просто шукають уваги решти, яку не можуть чи не хочуть добути іншим шляхом.
Біла ворона в українській літературі – це персонаж, який поводиться інакше, ніж прийнято у всіх. Таким був Чіпка у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Він відрізнявся від ровесників тим, що не мав батька. На жаль, він з часом відсторонився від моральних норм суспільства та пішов злочинним шляхом.
А от добрий приклад білої ворони – це творець, майстер Сивоок, що трудився над зведенням Софії Київської, персонаж роману Павла Загребельного «Диво». Його, звичайно, не назвеш класичною білою вороною. Але для натовпу людей, які не є митцями, він – дещо незрозуміла постать.
Отже, я вважаю, що справжні білі ворони – люди, які мають силу знайти своє місце в житті, завдяки та всупереч власній несхожості з іншими.