Напишит твір роздум на тему < < ''зневажати суд людей неважко, зневажати суд власний - неможливо'' (о.пушкин)> > (доведить або спростуйте цю тезу на материали вивчених творив).
катерина є головною героїнею поеми т. г. шевченка. це селянська дівчина, довірлива і щира, здатна по-справжньому покохати людину, котра насправді зовсім не гідна її кохання. так, бувши молодою і вродливою, вона увагу царського офіцера, який, як їй здавалося, покохав її. залишаючи катерину, офіцер обіцяв повернутися і одружитися з нею. і катерина вірила: вона виглядала його майже щодня і не звертала уваги на плітки сусідів, від яких тепер змушена була критися. і хоча іноді в катерини і виникали сумніви щодо обіцянок москаля, вона їх відганяла: ну як це її коханий її зрадить?
а коханий тим часом вже й забув її. та й навіщо йому пам'ятати? в нього таких скільки завгодно. тому він зовсім і не збирається повертатись до катерини. тим більше він не думає, що через нього її виженуть з дому, що вона піде шукати його з малою дитиною на руках, ночуватиме попід тинами і проситиме милостиню, і вже зовсім не сподівався, що вона зустріне-таки його.
москаль відрікся від катерини, а вона вважала його своїм єдиним захисником, думала, що він налагодить її з сином життя, сподівалася, кохає її. тому, пізнавши, який він насправді, катерина не витримує жорстокої зради, і, збожеволівши від горя, покінчила життя самогубством.
а куди ця нещасна могла ще подітися, окрім ополонки? до свого села, до сусідів і батьків, які її вигнали, вона повертатися не могла, а тим більше не могла жити з дитиною серед чужих людей, котрі відверталися від неї, дізнавшись, хто вона така. катерина рано чи пізно мала зрозуміти, що вона тепер нікому не потрібна і що їй більше немає місця на цім світі.
любов пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. іванківцях срібнянського району, чернігівщина в родині вчителів. у 1978 році закінчила ніжинський державний педагогічний інститут ім. м. в. гоголя. прозу почала писати з 1980 р.
працювала вчителем російської мови й літератури на срібнянщині, у редакціях газет чернігівщини та полтавщини. з 1987 року мешкає на полтавщині. працювала вчителькою староіржавецької середньої школи оржицького району полтавської області (1987–1990), завідуючою відділом листів і масової роботи районної газети «оржиччина» (1990–1993), завідуючою відділом соціальних проблем редакції газети «гребінчин край» (1994–1999) на полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент всеукраїнської громадсько-політичної газети «зоря полтавщини». мешкає у м. гребінка полтавської області. автор книг: «тільки світу» (київ: радянський письменник, 1984): «дерево облич» (київ: український письменник, 1999); «ніч у кав’ярні самотніх душ» (миколаїв, 2004); «портрет жінки у профіль з рушницею» (київ: вц «просвіта», 2005); «помри зі мною» (львів: піраміда, 2006); «синє яблуко для ілонки» (львів: піраміда, 2012)
катерина є головною героїнею поеми т. г. шевченка. це селянська дівчина, довірлива і щира, здатна по-справжньому покохати людину, котра насправді зовсім не гідна її кохання. так, бувши молодою і вродливою, вона увагу царського офіцера, який, як їй здавалося, покохав її. залишаючи катерину, офіцер обіцяв повернутися і одружитися з нею. і катерина вірила: вона виглядала його майже щодня і не звертала уваги на плітки сусідів, від яких тепер змушена була критися. і хоча іноді в катерини і виникали сумніви щодо обіцянок москаля, вона їх відганяла: ну як це її коханий її зрадить?
а коханий тим часом вже й забув її. та й навіщо йому пам'ятати? в нього таких скільки завгодно. тому він зовсім і не збирається повертатись до катерини. тим більше він не думає, що через нього її виженуть з дому, що вона піде шукати його з малою дитиною на руках, ночуватиме попід тинами і проситиме милостиню, і вже зовсім не сподівався, що вона зустріне-таки його.
москаль відрікся від катерини, а вона вважала його своїм єдиним захисником, думала, що він налагодить її з сином життя, сподівалася, кохає її. тому, пізнавши, який він насправді, катерина не витримує жорстокої зради, і, збожеволівши від горя, покінчила життя самогубством.
а куди ця нещасна могла ще подітися, окрім ополонки? до свого села, до сусідів і батьків, які її вигнали, вона повертатися не могла, а тим більше не могла жити з дитиною серед чужих людей, котрі відверталися від неї, дізнавшись, хто вона така. катерина рано чи пізно мала зрозуміти, що вона тепер нікому не потрібна і що їй більше немає місця на цім світі.
любов пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. іванківцях срібнянського району, чернігівщина в родині вчителів. у 1978 році закінчила ніжинський державний педагогічний інститут ім. м. в. гоголя. прозу почала писати з 1980 р.
працювала вчителем російської мови й літератури на срібнянщині, у редакціях газет чернігівщини та полтавщини. з 1987 року мешкає на полтавщині. працювала вчителькою староіржавецької середньої школи оржицького району полтавської області (1987–1990), завідуючою відділом листів і масової роботи районної газети «оржиччина» (1990–1993), завідуючою відділом соціальних проблем редакції газети «гребінчин край» (1994–1999) на полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент всеукраїнської громадсько-політичної газети «зоря полтавщини». мешкає у м. гребінка полтавської області. автор книг: «тільки світу» (київ: радянський письменник, 1984): «дерево облич» (київ: український письменник, 1999); «ніч у кав’ярні самотніх душ» (миколаїв, 2004); «портрет жінки у профіль з рушницею» (київ: вц «просвіта», 2005); «помри зі мною» (львів: піраміда, 2006); «синє яблуко для ілонки» (львів: піраміда, 2012)