Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників.
Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.
Сашко- сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок.
Другорядні
Іра – дочка Валентина, яка мешкає в Києві, графському маєтку
Васюня – майже 40 років провів у погребі, переховуючись від відповідальності за дезертирство.
Яків – помер, вдавившись картоплею на чужому обіді, а свою дружину Лизавету замордував голодом
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників.
Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.
Сашко- сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок.
Другорядні
Іра – дочка Валентина, яка мешкає в Києві, графському маєтку
Васюня – майже 40 років провів у погребі, переховуючись від відповідальності за дезертирство.
Яків – помер, вдавившись картоплею на чужому обіді, а свою дружину Лизавету замордував голодом
Клава – хвороблива жінка, перша власния коралів
Гордій – обманом заволодів чужими землями, обдуривши Данила Міщенка.
Ірка Завадчук – антагоністка Софійки, експресивна, провокативна, постійно привертає до себе увагу
Валентин – виявився непорядним, бо вже покинув двох жінок із дітьми, і не піклувався про них.
Как смогла,тебе .
Объяснение:
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!