хоровий твір „минули літа молодії написав д. січинський на слова т.г. шевченка.
основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.
тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. тема - загублена молодість, самотність та протест. в художньому розв'язанні цієї теми шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. в його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. все, про що мовить шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.
глибока шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.
спів був для шевченка органічною потребую. співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні карла брюллова, у покоях митців рєпніних, волховських. і коли його везли на заслання до оренбурга, він навіть тоді співав. пісня поета далі й далі. мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. саме такі риси притаманні й поезії „минули літа молодії". з цього погляду його можна порівняти з „за сонцем хмаронька ", „заросли шляхи ".
тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.
минули літа молодії холодним вітром од надії
уже повіяло, зима! сиди один в холодній хаті нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема анікогісінько. - нема! сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє (у січинського „одурить тяжко, осміє") морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сніжину по степу! сиди ж один собі в кутку. не жди весни - святої долі! вона не зійде вже ніколи садочок твій позеленить,
твою надію оновить! і душу вольную на волю не прийде і нічогісінько не
18 октября 1860р с. - петербург
ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.
озвучення „кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. на україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до шевченкової поезії. наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. серед них два „заповіти" м. лисенка і м.вербицького, „огні горять" с.воробкевича, кантата „хустина" л.ревуцького. ряд творів на слова т.г.шевченка написав д.січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.
йому належать хори „ як би ви знали, паничі", „один у другого питаєм", солоспіви „у гаю, гаю", „і золотої й дорогої", а також високо художня поема «лічу в неволі» і хор „минули літа молодії".
денис володимирович січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.
за цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.
життєвий і творчий шлях січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.
денис володимирович січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі клювинці гусятинського (колишнього копичинецького) району тернопільської області. татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий панського помістя. тут січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.
однак йому не довелося довго жити в клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.
Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.
курсова робота
«минули літа молодії»
муз. д.січинського
сл. т. шевченка
історико-стилістичний аналіз
хоровий твір „минули літа молодії написав д. січинський на слова т.г. шевченка.
основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.
тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. тема - загублена молодість, самотність та протест. в художньому розв'язанні цієї теми шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. в його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. все, про що мовить шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.
глибока шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.
спів був для шевченка органічною потребую. співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні карла брюллова, у покоях митців рєпніних, волховських. і коли його везли на заслання до оренбурга, він навіть тоді співав. пісня поета далі й далі. мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. саме такі риси притаманні й поезії „минули літа молодії". з цього погляду його можна порівняти з „за сонцем хмаронька ", „заросли шляхи ".
тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.
минули літа молодії холодним вітром од надії
уже повіяло, зима! сиди один в холодній хаті нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема анікогісінько. - нема! сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє (у січинського „одурить тяжко, осміє") морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сніжину по степу! сиди ж один собі в кутку. не жди весни - святої долі! вона не зійде вже ніколи садочок твій позеленить,
твою надію оновить! і душу вольную на волю не прийде і нічогісінько не
18 октября 1860р с. - петербург
ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.
озвучення „кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. на україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до шевченкової поезії. наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. серед них два „заповіти" м. лисенка і м.вербицького, „огні горять" с.воробкевича, кантата „хустина" л.ревуцького. ряд творів на слова т.г.шевченка написав д.січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.
йому належать хори „ як би ви знали, паничі", „один у другого питаєм", солоспіви „у гаю, гаю", „і золотої й дорогої", а також високо художня поема «лічу в неволі» і хор „минули літа молодії".
денис володимирович січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.
за цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.
життєвий і творчий шлях січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.
денис володимирович січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі клювинці гусятинського (колишнього копичинецького) району тернопільської області. татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий панського помістя. тут січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.
однак йому не довелося довго жити в клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.
Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.