Снились Тарасові в чорній неволі Гори дніпрові високочолі, Де сокорина, пухом припала, Віти на воду порозпускала. Снилась веселочка в тихі години, Що позичає в плесі краплини. Снився щоночі сивий Славута, Вся Україна, горем закута. Рідний народ його, битий і гнаний, Як він устане, зірве кайдани, І розкувавши руки могучі, Панство несите скине із кручі. Все, що наснилось,— пісня сказала. Пісня пророча — правдою стала! Цвітом повиті Тарасові гори. Поле безмежне з вітром говорить. Слово Тарасове струнами б'ється. Ходить між люди — з серця до серця. Ходить між люди, лине світами — Так йому жити й жити віками, Поки, як море, в срібній обнові Б'ються об берег хвилі дніпрові!
До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". " Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "