Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту...(«Я буду жити...»)Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!(«Земле, моя всеплодющая мати»)Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного: Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни...(«Не забудь»)Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя... Не дай живому в домовину класться...» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись,-писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи!(«Уперед»)Згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах Василя Симоненка:Я хочу буть несамовитим, Я хочу в полум'ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світлі не чадіть!(«Я хочу буть несамовитим»)Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:Против рожна перти, Против хвиль Сміло аж до смерті Хрест важкий нести.(«Semper idem»)Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання: Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою...(«Гімн»)Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:Щастя не ждімо, Щастя не де, а в нас!(« Кожевникові») Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий!(«Гринь Турчин»)Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!(«Мойсей»)Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі...Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:«Лиш боротись значить жить...»
