Напишіть твір-роздум на тему "Без дружби життя не повноцінне", використавши приклади з повісті Н.Бічуї "Шпага Славка Беркути". На 1 сторінку.

Андрій Самойлович Малишко був одним з тих літера­торів, які разом з нашим народом долали складні шляхи XX століття. Він учителював, працював у «Літературній газеті», у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни Андрій Самойлович працював у журналі «Дніпро». Здається, звичайний шлях радянського літератора. Але Малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партій­ним квитком. І вірші поета переконливо доводять це.У вірші «Марина в небі голубім…» Малишко звернувся до теми співця — пророка й учителя. Мова тут іде про Ве­ликого Кобзаря. Хмара пролітає над Україною, і лежить її шлях на схід, туди, де «над Каспієм горбатим» минали роки Шевченкового заслання. Що може бути більш піднесеним, ніж діалог двох поетів? Малишко лише сподівається на такий діалог. Хмара принесе в далекі краї справжні дощі, які впадуть саме туди, де ступав наш геніальний Кобзар:«Тут шлях лежав і мліла спека.Тут він за всіх переболів».Доля Кобзаря, немов у дзеркалі, відбила долю всього народу. І пам’ять про Шевченкову славу робить нас тими, ким ми повинні бути — українським народом.«Палають вогні при дорозі…». Поетична уява Андрія Малишка оживляє в цьому вірші події давніх часів — набіг татар на Україну. Вороги ділять награбоване:«Бери собі матір із дітьми,Отару овець і волів.—  Віддай мені шаблю-дамаску,Як сам ватажок повелів».Біль і гнів відчувається в цьому вірші. Малишко дуже стисло і яскраво подає картину набігу, кожна деталь тут працює на створення образу. «Палають вогні при дорозі…» ще раз доводить нам близькість поета до народу, адже бу­дова й поетичні особливості вірша нагадують народні пісні та балади. Недовго торжествують розбійники. Козаки під проводом Петра Сагайдачного сповна відплачують за смерть і ганьбу, за сльози матерів та дітей:«І шаблі скреснули і впали,І порох покрив сіножать.Татарські порубані костіПід сонцем палючим лежать».Андрій Малишко розумів велич людини праці, красу хліборобського труда, святість родової пам’яті. Ось кілька прикладів.

Мати! Хіба є у світі щось прекрасніше, чистіше, святіше? Мати не лише дарує життя, вона віддає дитині всю свою душу, напуває разом із молоком любов'ю до Батьківщини, до людей. Образу матері присвятив свої твори не один митець. Чарівна у своїй святості, постає вона з картин Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Святою Марією малює матір у своїх творах Тарас Шевченко. Образ матері, доброї, щедрої на любов і ласку, постає перед нами з творів Олександра Довженка, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Андрія Малишка 

Андрій Малишко відомий читачу як співець рідної природи, прекрасних почуттів. Але найбільше враження, як на мене, справляють його вірші, присвячені матері: "Пісня", "Не стій, мати, та й коло хати", "Мати", "Балада", "Яблуні" тощо. Найбільш відомим віршем Малишка про матір є "Пісня про рушник", який по праву можна назвати гімном материнству. Цей величний твір увійшов у збірку "Серце моєї матері". 

Малишкова поезія є своєрідною сповіддю ліричного героя, що чине з його серця. Автор, згадуючи найріднішу в світі людину, дарує їй ніжні слова: "рідна мати моя", "твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої". У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села". Проводжаючи "на зорі" сина у "дорогу далеку", мати, за традицією, "на щастя, на долю" дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишиваний". Рушник з народження супроводжує людину: дівчата дбають про рушники, щоб подружнє життя було щасливим, молодята стають на рушник — знак вірності та кохання, мати вимережує своїй дитині долю...