Напишіть твір на тему "Проблема особистої свободи як необхідної умови для гармонійного розвитку та боротьби зі злом" за твором М. Коцюбинського "дорогою ціною" та власними
Назва твору: «Дівчинка» Автор: І. Павлюк. Рік створення: 2006. Жанр лірики: філософська. Тема: розповідь про дівчинку, у якої на серці сум. Ідея: світ породжує недитяче сприйняття проблем. Художні засоби: Уособлення: розчарована осінь. Епітети: дівчинка боса, розчарована осінь. Цей художній твір - невелика розповідь про дівчинку, душу якої сколихнув сум. Про те, чого стосується її тривога, читач може лише здогадуватись. Вона сумує та плаче за «всіх». Дівчинка постає співчутливою, відповідальною.
Не дуже часто серед моїх однолітків жваво обговорюються літературні твори, але бувають і винятки. Одним з таких виняткових поетів, які викликають інтерес не тільки у дорослих, а й у школярів, є відомий український поет Василь Голобородько. Якщо б мені довелося охарактеризувати його творчість одним словом, перше, що прийшло б мені на думку – це слово «дивно». І це цілком зрозуміло, адже тексти в поезіях Голобородька, досить дивні, незвичні і неочікувані. Та не тільки тексти, усе в творах цього поета є таким самим дивним і неочікуваним. Але перш за все дивує форма його поезій, яка максимально наближена до білого, вільного вірша. І хоча у цих віршах немає рими, але дуже добре простежується їх темп, який може раптово змінюватися, як змінюється темп у музичних композиціях. Та й образи, які створює Голобородька теж дуже несподівані. Це і слова, якими ми мовчимо на самоті, і зелене волосся дощу, і багато такого, що може зрозуміти лише людина зі щирою тонкою душею. Ці образи незвичні, але дуже захоплюючі і цікаві.
На перший погляд звичайні і нецікаві теми Василь Голобородько реалізує у своїй творчості досить незвичайно, що перетворює їх у предмети жвавого обговорення і привертає до цих тем увагу. Прикладом тому може бути все та ж поезія про дощ. Мабуть кожен поет, та не тільки поет, а й дехто з нас, писав вірші про це природне явище, бо навіть початківці обов’язково звертаються до цієї теми. Скоріш за все саме тому, коли бачиш у заголовку вірша слово «дощ», очікуєш звичного опису природи у дощ чи ще чогось банального. А ось у Голобородька дощ зовсім інакший. У його сприйнятті дощем стає зелене волосся, яке плете дощова хмара. І вплітає вона туди все, що заманеться – і самого ліричного героя, і хату поруч, і дерева навколо. А коли дощ закінчується, все миттєво змінюється. Хтось, набігавшись, а хтось нассись, повертається в теплий, немов гніздо, дім, а хтось залишиться на дворі насолоджуватися пре кращим вологим повітрям. Таке незвичайне бачення оточуючого світу характеризує поета як незвичайно талановиту людину, яка бачить все навколо по-своєму, людину, яка і пише по своєму, не звертаючи уваги на те, як писали до нього та як будуть писати після нього. У Голобородька і дерева вплелися в дощ, і річка вплетена зелене волосся дощу, наче дівоча стрічка. Читачу здається, що ліричний герой бачить якусь вищу гармонію світу, його єдність з людиною і природою, і, завдяки цьому ця поезія здається незвичайно свіжою і на здивування новою у безлічі подібних творів.
Приблизно таке ж враження на мене справляє і поезія «Ми йдемо», в якій Василь Голобородько звертається ще до однієї з традиційних тем української поезії і літератури. Читаючи цей вірш, ненароком згадуєш «Каменярів» І. Франка. Такий же самий вічний рух, такий же самий неспокій. Але Поезія В. Голобородька «Ми йдемо» – більш оригінальна, ніж твір І. Франка. У його вірші відчувається постійний рух, добре відчувається динаміка слова, рух героїв, рух думки, рух рядків і окремих слів, і все це загадково та гармонійно поєднується у незвичайно експресивний твір. Не менш характерна творчість В. Голобородька тим, що автор створює не тільки власний ритм, а й вигадує власні слова, які втілюють в собі глибокі почуття та мають дуже виразні значення. Наприклад, мені дуже сподобався вираз «тихомрійні села», який дуже добре передає атмосферу життя селян десь далеко від великих міст та сучасної цивілізації. З точку зору правопису такого виразу і навіть такого слова не існує, а ось з точки зору реально життя і тих, хто знає, що таке справжнє українське село, таке слово має право на існування. Дуже влучний епітет, бо як інакше назвати наші тихі, мальовничі села?!
Назва твору: «Дівчинка»
Автор: І. Павлюк.
Рік створення: 2006.
Жанр лірики: філософська.
Тема: розповідь про дівчинку, у якої на серці сум.
Ідея: світ породжує недитяче сприйняття проблем.
Художні засоби:
Уособлення: розчарована осінь.
Епітети: дівчинка боса, розчарована осінь.
Цей художній твір - невелика розповідь про дівчинку, душу якої сколихнув сум. Про те, чого стосується її тривога, читач може лише здогадуватись. Вона сумує та плаче за «всіх». Дівчинка постає співчутливою, відповідальною.
Не дуже часто серед моїх однолітків жваво обговорюються літературні твори, але бувають і винятки. Одним з таких виняткових поетів, які викликають інтерес не тільки у дорослих, а й у школярів, є відомий український поет Василь Голобородько. Якщо б мені довелося охарактеризувати його творчість одним словом, перше, що прийшло б мені на думку – це слово «дивно». І це цілком зрозуміло, адже тексти в поезіях Голобородька, досить дивні, незвичні і неочікувані. Та не тільки тексти, усе в творах цього поета є таким самим дивним і неочікуваним. Але перш за все дивує форма його поезій, яка максимально наближена до білого, вільного вірша. І хоча у цих віршах немає рими, але дуже добре простежується їх темп, який може раптово змінюватися, як змінюється темп у музичних композиціях. Та й образи, які створює Голобородька теж дуже несподівані. Це і слова, якими ми мовчимо на самоті, і зелене волосся дощу, і багато такого, що може зрозуміти лише людина зі щирою тонкою душею. Ці образи незвичні, але дуже захоплюючі і цікаві.
На перший погляд звичайні і нецікаві теми Василь Голобородько реалізує у своїй творчості досить незвичайно, що перетворює їх у предмети жвавого обговорення і привертає до цих тем увагу. Прикладом тому може бути все та ж поезія про дощ. Мабуть кожен поет, та не тільки поет, а й дехто з нас, писав вірші про це природне явище, бо навіть початківці обов’язково звертаються до цієї теми. Скоріш за все саме тому, коли бачиш у заголовку вірша слово «дощ», очікуєш звичного опису природи у дощ чи ще чогось банального. А ось у Голобородька дощ зовсім інакший. У його сприйнятті дощем стає зелене волосся, яке плете дощова хмара. І вплітає вона туди все, що заманеться – і самого ліричного героя, і хату поруч, і дерева навколо. А коли дощ закінчується, все миттєво змінюється. Хтось, набігавшись, а хтось нассись, повертається в теплий, немов гніздо, дім, а хтось залишиться на дворі насолоджуватися пре кращим вологим повітрям. Таке незвичайне бачення оточуючого світу характеризує поета як незвичайно талановиту людину, яка бачить все навколо по-своєму, людину, яка і пише по своєму, не звертаючи уваги на те, як писали до нього та як будуть писати після нього. У Голобородька і дерева вплелися в дощ, і річка вплетена зелене волосся дощу, наче дівоча стрічка. Читачу здається, що ліричний герой бачить якусь вищу гармонію світу, його єдність з людиною і природою, і, завдяки цьому ця поезія здається незвичайно свіжою і на здивування новою у безлічі подібних творів.
Приблизно таке ж враження на мене справляє і поезія «Ми йдемо», в якій Василь Голобородько звертається ще до однієї з традиційних тем української поезії і літератури. Читаючи цей вірш, ненароком згадуєш «Каменярів» І. Франка. Такий же самий вічний рух, такий же самий неспокій. Але Поезія В. Голобородька «Ми йдемо» – більш оригінальна, ніж твір І. Франка. У його вірші відчувається постійний рух, добре відчувається динаміка слова, рух героїв, рух думки, рух рядків і окремих слів, і все це загадково та гармонійно поєднується у незвичайно експресивний твір. Не менш характерна творчість В. Голобородька тим, що автор створює не тільки власний ритм, а й вигадує власні слова, які втілюють в собі глибокі почуття та мають дуже виразні значення. Наприклад, мені дуже сподобався вираз «тихомрійні села», який дуже добре передає атмосферу життя селян десь далеко від великих міст та сучасної цивілізації. З точку зору правопису такого виразу і навіть такого слова не існує, а ось з точки зору реально життя і тих, хто знає, що таке справжнє українське село, таке слово має право на існування. Дуже влучний епітет, бо як інакше назвати наші тихі, мальовничі села?!