міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Я читала безліч творів. Багато з них мали цікавий сюжет, незвичайних героїв. Але особливо вразила мене маленька дівчинка, яка ніколи не робила справ до кінця. Аля, яка потрапивши ло Недоладії сама навчилась, і навчила мене завершувати розпочаті справи, а окрім цього, навчила не відкладати справ на потім. Чим? Тим випадком, який стався коли вона забула про подарунок бабусі. Вам шкода було її коли вона потрапила до Недоладії? Мені ніскілечки. Це була цікава, сповнена приголомшливих пригод та нових знайомств подорож. Вона вчить бути хороброю, не здаватись навіть тоді, коли виходу немає. Ця подорож навчила мене уважності та вигадливості. А ще мені сподобалось що дівчинка не забула про друга, який теж не закінчував початого. Алю, ти стала для мене гарним прикладом. Дякую. Аля – мій улюблений літературний герой.
міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Подивилася й молодша дочка.
Алю, ти стала для мене гарним прикладом. Дякую. Аля – мій улюблений літературний герой.