Як робінзон крузо, я люблю море, але бачу його рідко. ми живемо в місті, далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. але часто уявляю собі, що подібно до робінзона крузо, опинився на безлюдному острові…коли я отямився, море вже не штормило. наближався вечір, і треба було подаумати про їжу і нічліг. я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. було твердо і незручно. я довго не міг заснути — мучив голод. десь удалині прокричав якийсь птах. мені стало страшно.вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. по-перше, треба подбати про їжу. це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. адже саме їх почав їсти робінзон, коли і з корабля припаси скінчилися. по-друге, треті,і розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку…але ж на безлюдному острові! звідкіля тут посудина? навіть бляшанки не знайти…я розпочав обстежувати місцевість. у заростях дикої ліщини назбирав горіхів. наткнувся на кущі з , схожими на суниці. що робити далі? звичайно, порадником тут може бути тільки робінзон крузо. він побудував собі і тло, сам спорудив собі меблі. я знаю, що робінзон робив із глини посуд. він чинив собі одяг, навіть виготовив парасольку. за прикладом робінзона я мав би приручити диких кіз, вирощувати злаки. але я цього нічого не вмію. у мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. це відразу повертає мене до реальності — у свою облаштовану міську квартиру. страшно подумати, цю я міг би опинитися сам-один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті. щоб не розгубитися в житті, як робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і , і навіть лікарем!
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.