Цей твір є дуже актуальним у наші часи! Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності. Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство: Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми й онуками, втопить В сльозах удових. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі? А матерніх гарячих сльозі А батькових, старих, кривавих, Не ріки — море розлилось, Огненне море! Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…» Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу. Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою: «Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!»
Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу — "Заповіт".
У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні "серед степу широкого",
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поет, як справжній борець за щастя свого народу, закликає співвітчизників:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ідеалом щасливого життя для Тараса Григоровича є життя у великій, вольній, новій сім'ї за законом братерства і любові. Тільки тоді, коли його вітчизна нарешті стане такою сім'єю і скине з себе ярмо і кайдани, душа поета полине
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Пройшли роки. Наша держава стала вільною і незалежною. І вдячні нащадки не забувають пом'янути Тараса Григоровича Шевченка "незлим тихим словом".
Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…»
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
«Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Т. Шевченко
Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу — "Заповіт".
У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні "серед степу широкого",
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поет, як справжній борець за щастя свого народу, закликає співвітчизників:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ідеалом щасливого життя для Тараса Григоровича є життя у великій, вольній, новій сім'ї за законом братерства і любові. Тільки тоді, коли його вітчизна нарешті стане такою сім'єю і скине з себе ярмо і кайдани, душа поета полине
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Пройшли роки. Наша держава стала вільною і незалежною. І вдячні нащадки не забувають пом'янути Тараса Григоровича Шевченка "незлим тихим словом".