Андрій Самійлович Малишко любив пісню з дитинства, ніколи з нею не розлучався, вона надихала його на створення поезій. Можливо, цій любові до пісні він має завдячувати своїй сім'ї, зокрема матері, яка знала багато українських народних пісень, із задоволенням співала їх дітям. Ці перші дитячі враження та захоплення супроводжували поета впродовж усього творчого життя, саме народна творчість стала тим джерелом, із якого він черпав натхнення.
Протягом життя Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але особливо плідно — з композитором Платоном Майбородою. Результатом їх співпраці стали понад 30 пісень! Твори, які найбільше полюбились слухачам і стали фактично народними, — "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі...", "Ти, моя вірна любов", "Стежина", "Вчителько моя", "Пісня про рушник", "Журавлі", "Білі каштани" та інші. Загалом же на музику було покладено понад 100 віршів А. Малишка. Будучи натурою музикальною, він розумів і відчував слово в музиці, вловлював будову майбутньої пісні, її музичну форму. Тому Андрій Самійлович іноді навіть сам складав мелодії до своїх віршів.
Пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною: у ній оспівується кохання, жива краса рідного краю, його природа, мають місце філософські узагальнення та глибокі роздуми над людською долею. Поезія "Чому сказати й сам не знаю...", яка більше відома під назвою "Стежина", була створена за вісім днів до смерті поета. Вона стала лебединою піснею митця. У цьому творі Малишко вдається до використання образу стежки як символу життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде, де проляже. Митець не закликає бездумно кидатися в далекі світи в погоні за примарним щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, що веде на Батьківщину:
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Дощами мита — перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
Завжди слід залишатися Людиною, не забувати рідний дім, неньчин рушник із квітками щастя. Стежина одна, але доля готує безліч перехресть, на яких не треба губити добро в душі, яке виплекали в нас батько й мати.
Близькою за духом до "Стежини" є пісня "Вогник" — ліричний спогад про рідну хату, світло в її вікні, тополю під вікнами, батька й матір. Символічним є образ вогника — уособлення родинного вогнища, що виступає орієнтиром у людському житті, який завжди захистить і освітить дорогу в темряві життя.
Особисто мені найбільше подобається зворушлива пісня "Вчителько моя", яку ми співаємо до Свята вчителя або на Восьме березня нашим учителям. Вона дуже лірична й прониклива, і, мабуть, тому деякі із педагогів не можуть втримати сльози, слухаючи її:
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок Хлопчику малому.
Ця пісня — подяка поета всім учителям за їх нелегку, але таку важливу роботу.
Майже всі поезії А. Малишка такі лагідні, ніжні. Тільки читати їх якось незвично: хочеться співати! Творчість видатного поета — справді скарб української культури
Протягом життя Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але особливо плідно — з композитором Платоном Майбородою. Результатом їх співпраці стали понад 30 пісень! Твори, які найбільше полюбились слухачам і стали фактично народними, — "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі...", "Ти, моя вірна любов", "Стежина", "Вчителько моя", "Пісня про рушник", "Журавлі", "Білі каштани" та інші. Загалом же на музику було покладено понад 100 віршів А. Малишка. Будучи натурою музикальною, він розумів і відчував слово в музиці, вловлював будову майбутньої пісні, її музичну форму. Тому Андрій Самійлович іноді навіть сам складав мелодії до своїх віршів.
Пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною: у ній оспівується кохання, жива краса рідного краю, його природа, мають місце філософські узагальнення та глибокі роздуми над людською долею. Поезія "Чому сказати й сам не знаю...", яка більше відома під назвою "Стежина", була створена за вісім днів до смерті поета. Вона стала лебединою піснею митця. У цьому творі Малишко вдається до використання образу стежки як символу життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде, де проляже. Митець не закликає бездумно кидатися в далекі світи в погоні за примарним щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, що веде на Батьківщину:
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Дощами мита — перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
Завжди слід залишатися Людиною, не забувати рідний дім, неньчин рушник із квітками щастя. Стежина одна, але доля готує безліч перехресть, на яких не треба губити добро в душі, яке виплекали в нас батько й мати.
Близькою за духом до "Стежини" є пісня "Вогник" — ліричний спогад про рідну хату, світло в її вікні, тополю під вікнами, батька й матір. Символічним є образ вогника — уособлення родинного вогнища, що виступає орієнтиром у людському житті, який завжди захистить і освітить дорогу в темряві життя.
Особисто мені найбільше подобається зворушлива пісня "Вчителько моя", яку ми співаємо до Свята вчителя або на Восьме березня нашим учителям. Вона дуже лірична й прониклива, і, мабуть, тому деякі із педагогів не можуть втримати сльози, слухаючи її:
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок Хлопчику малому.
Ця пісня — подяка поета всім учителям за їх нелегку, але таку важливу роботу.
Майже всі поезії А. Малишка такі лагідні, ніжні. Тільки читати їх якось незвично: хочеться співати! Творчість видатного поета — справді скарб української культури